11.0

Я вперше в кабінеті Галілеї. Отримала записку від Старійшини, після того, як виконала свої обовʼязки в Бібліотеці. А ще бачила Кайлу на сніданку, вона оглядала мене та нічого не говорила, хоч її очі, казали багато, того ж року, саме її обрали в ніч Калії промовляти пророцтво. Про це ніде не говорилось, зовсім ніхто не озвучував це в голос, ні про пророцтво, ні про жахи, які там відбуваються. Та ще я догадувалась, що жахи переживають не всі… Точно не такі як я вчора. 

— Давай вечором після Бібліотеки, разом напишемо побажання на місячному помості.

Це була традиція Сизиранії, першого дня місяця Каланта (Перший Місяць): Початок річного циклу. На мості, будь якому мості, що знаходився найближче до вас, писати на листочку своє бажання, а потім підпалювати його і відпускати. Якщо він затушиться швидше ніж доторкнеться землі чи води, то бажання не збудеться. А якщо палатиме - то відповідно бажання здійсниться.

— Так, зрадістю.

Ми обнялись, це єдине що ми могли, бо розмовляти про ніч Калії, передати одній одні свої переживання , не могли, присяга не дозволить, знак сонця що є на нашому чолі все знатиме.

Тільки тепер я в це повірила, бо досі вважала вигадкою.

Кабінет Старійшини Галілеї виявився простором, що втілював мудрість віків і спокій сили. Він знаходився у східній вежі Бібліотеки Богів, з вікнами, що виходили на далекі гори, сховані під ранковим серпанком. Стіни кімнати були вишукано оздоблені полицями з древніми книгами і сувоями, деякі з яких сяяли легким золотавим світлом – безсумнівно, це були артефакти знань. У центрі кабінету стояв великий стіл з темного дерева, поверхня якого була завалена рукописами, магічними інструментами й кількома свічками, що тихо горіли. По кутках кімнати розміщувалися статуї давніх богів, кожна з них, здавалося, стежила за кожним рухом у приміщенні.

Галілея сиділа за столом, її погляд був зосередженим, але в ньому можна було помітити приховану стурбованість. Як тільки я увійшла, вона запросила мене сісти навпроти.

— Аврелія, — почала вона м’яко, проте її голос мав твердість, — Сьогодні я маю поставити кілька запитань, на які ти мусиш відповісти щиро. Ти розумієш, що ніч Калії – це не просто церемонія. Це момент, коли зв’язок між світом смертних і світом магії стає тонким, і Боги дарують нам підказку у вигляді пророцтва. Та я вперше відчула і їхню присутність.

Жінка, зробила глибокий вдих, наче підбираючи слова.

— Вперше під час церемонії, доглядачка Бібліотеки, була так близько до… У такій небезпеці. Мені прикро, що тобі довелось це пережити. 

І мені, подумала я і відчувала щирість Галілеї, їй справді було прикро.

Я мовчала, намагаючись зрозуміти, чи варто розповісти їй про свій сон і жахливого дракона з Пітьми Ігніс. Але якщо не Галілеї, то кому? Вона єдина викликала в мене довіру, тому я наважилась.

— Я не зовсім розумію, що сталося вночі у залі, як і не памʼятаю і самого пророцтва, його вимовляла я, та водночас і не я. Та потім,  я бачила  дивне видіння-сон і відчувала, що щось старе і могутнє намагається зі мною говорити.

Галілея уважно слухала, не перебиваючи. Її очі були сповнені мудрості, і мені стало ясно, що вона знає більше, ніж говорить.

— Ти бачила щось небезпечне, чи не так? — запитала вона. — Можливо, це було пов’язано зі старими пророцтвами, які ми намагаємося тримати під контролем вже століттями. Є сили, що готові прокинутися і змінити наш світ назавжди.

Я стиснула губи, розуміючи, що моє видіння було не простим сном. Але чи побачила вона знак на моїй руці? Якщо він з’явився уже в моїй кімнаті, як стверджує Драгомир, тоді не бачила. І чи варто показувати?

— Галілея, — почала я вагатися, — було ще дещо. Я бачила дракона… вогонь, темряву, Пітьму Ігніс. Це просто сон, чи це щось більше?

Почувши назву пекла, Галілея підвелася з-за столу і повільно підійшла до мене. Її обличчя було безпристрасним, але в очах промайнула тінь тривоги й страху.

— Пітьма Ігніс… — повторила вона, ніби зважуючи кожне слово. — Це місце, про яке згадують лише в найдавніших текстах. Якщо ти дійсно бачила його, це означає, що ти не просто свідок. Ти є частиною пророцтва.

Вона підійшла до мене ще ближче. І ось тоді я наважилась й підтягнула рукав темно сірої кофтинки й відкрила їй знак - темний, загрозливий, він мовчки палав на моїй шкірі.

— Це… знак Пітьми Ігніс, — вимовила вона майже пошепки. — Він не мав з’являтися. Ні зараз, ні будь-коли. 

Здається цей знак налякав її більше ніж мене, можливо тому, що я точно не розуміла його значення і наслідків. На відміну від Старійшини.

— Авреліє, мені треба порадитись з іншими Старійшинами і перевірити усі можливі джерела, де є хоч найменші згадки про Пітьму Ігніс та її знак. 

Я піднялась, розуміючи, що наша аудієнція завершення.

— Як тільки я щось дізнаюся, то повідомлю тобі.

Мені було приємно це чути, наче вона сама Старійшина Галілея, ставиться до мене як до рівної. 

— Авреліє?

Коли я була біля дверей, Премудра окликнула мене. Я мовчки чекала, що ж вона хоче сказати.

— Буть, обережна.

Її тон був стривожений, мені навіть здалось, що вона справді за мене хвилюється і докладе зусиль, щоб допомогти позбутися мітки Пітьми Ігніс.