10.1

— Що ж це за проклята пітьма? 

Очам не вірю, звідки воно взялось?

— Що це за знак і звідки взявся? — мій голос мало на ультразвук не зірвався. А паніка наростала з новою силою. Ще мене нестерпно за боліло горло. Здається я таки кричала в тому клятому залі. І добряче зірвала голос.

— Це знак пітьми Ігніс. Сподіваюсь ти знаєш що таке пітьма Інесі і пояснювати не треба. Бо я теж мягко кажучи здивований його бачити. І він зʼявився не у залі. А уже тут. Навіть щойно. То що ти бачила? З ким говорила уві сні?

Він нарешті відпустив мою руку. Та почувшии що цей знак означає, я уже не хотіла кричала, бо страх забрав мій голос. Носити знак пекла драконів, це точно не до добра.

З шумового відчинились двері й зайшла сама Галілея. Таких шанованих гостей як сього у моїй кімнаті ще не було.

— Ваша поведінка не припустима! Ви зіпсували священну церемонію, увірвались під промінь Калії й дозволили собі забрати із залу Аврелію.

Я вирячивши очі дивилась на Галілео, яка теж дивилась виключно на мене, та як виявилось зверталась не до мене, а до першого радника Владики. Подумати тільки, яка ж вона відважна жінка.

— По перше, пророцтво було уже промовлене, коли я втрутився. По друге, не хотів стояти осторонь, коли страждає беззахисна дівчина, чи навіть…

Він хотів сказати те, що усі розуміли та замовчували, що я могла загинути, жарти з стародавніми, магічними силами були небезпечними. 

— Покиньте кімнату Аврелії, хоч ви і високопоставлена особа, королівської, драконячої крові, — Старійшина Галілея зробила паузу, і тепер відкрито, відверто дивилась на Драгомира, оцінюючи, сміливим поглядом, на який я поки не здатна, — Та ваше перебування тут, — вона обвела руками мою простацьку, скромну кімнату, — Є неприпустимим. 

Запанувала тиша, Галілея з Драгомиром вела мовчазну війну поглядів. А я розуміла тепер як Галілея стала першою жінко Старійшиною та Премудрою, вона ж така відважна! 

— Так, я розумію, що тут, — і тепер уже дракон обвів кімнату руками, — Ваша територія. Бібліотека Богів священне місце, і я проявлю повагу й буду поводитись так, як того вимагають правила.

Вухам своїм не вірю. Що дракон слухняно відвів погляд від Галілеї, припинив їхню мовчазну війну й попрямував до дверей.  Та перед тим як вийти він глянув на мене. Його прижмурені очі, такий багатозначний погляд, тільки я не могла його розшифрувати. А ще я дуже здивована, що Драгомир … здається хотів допомогти мені. Та ні, він допоміг мені, зупинив те божевілля, яке вбивало мене. Він єдиний, хоч щось зробив. Мені від цієї думки стало так тепло. Хоча треба ще все обдумати, зважити й зрозуміти, що ж все ж таки сталось у тому залі й що означає…

Коли двері зачинились за Драгомиром, Галілея повернулась до мене, її очі уважно оглянули мене з ніг до голови, наче оцінюючи мій стан. 

— Мені жаль, що ти постраждала, та повір, такого ніхто не планував й не міг передбачити. Переважно, церемонія проходить спокійно, плавно. Та сьогоднішня ніч, дуже особлива, як і ти - Енціано. Та зараз тобі потрібно відпочити. 

Так, мені потрібно відпочити, перетравити все що сталось, обдумати. А ще краще, якби це все було просто сном. 

Галілея дивилась на мене, і ключовим словом є «дивилась», вона наче вперше побачила Аврелію Енціану Вінсдор, 25 річну доглядачку бібліотеки. 

—  Поговоримо завтра.

Нарешті промовила вона й теж покинула кімнату.