10.0

Пітьма Ігніс (Darkness of Ignis) – в легендах це місце, де заточені найдавніші і найнебезпечніші дракони. Це пекло для найгірших злочинців серед драконів.

                           ***

Пітьма Ігніс оповила розум Аврелії, коли вона провалилася у темряву. У глибині її підсвідомості зародився сон, чи точніше сказати видіння, викликане силою пророцтва. Вона опинилася на краю жахливого пекла, де небо (якщо можна було так назвати простір над головою) було затягнуте вічним мороком, а повітря було важким, як дим після пожежі. Вона бачила перед собою гігантські ворота, оздоблені стародавніми рунами, що випромінювали загрозливе світло. Це було місце, про яке говорять легенди і  яким лякають дітей – Пітьма Ігніс.

Аврелія зробила крок уперед і відчула, як земля під ногами  палає від жару, і яка ніколи не остигає. Перед нею відкривалися кілька ярусів цього пекла – верхні рівні були заповнені душами тих, хто належав до інших королівств. Вона бачила бліді тіні людей, королів, чаклунів та істот, що потрапили сюди за свої гріхи. Їхні обличчя спотворював біль і розпач. Вони не були драконами, але також приречені на вічні муки. Крики і стогони віддавалися луною у темряві, наганяючи на Аврелію почуття жаху та безнадії.

Кожен ярус був жахливіший за попередній, та найбільшу небезпеку Аврелія відчула, дивлячись на самий низ пекла. Там, в глибині, заточені були дракони – найдавніші й найнебезпечніші серед них, ті, яких боялися навіть інші дракони. Вони були прикути до кам’яних стін пекла, їхні тіла поглинула вічна темрява і вогонь, що не давав їм загинути, але прирікав на нескінченні муки.

Аврелія спустилася поглядом до самих глибин Пітьми Ігніс і зустріла очі одного з цих драконів. Він був велетенським, з чорними, як ніч, лускою, що поглинала будь-яке світло. Його очі палали неземним світлом, а голос, коли він заговорив, прорізав її душу, як блискавка:

“Ти – та, хто нас бачить, дитя світла і темряви. Ти принесла із собою силу пророцтва, яка відкриває ворота до вашого світу. Слухай мене, Аврелія Енціана… Ти не усвідомлюєш своєї ролі, але від тебе залежить доля драконів та всіх королівств. Пітьма Ігніс – це місце, де ми заточені за свої злочини і гординю, але навіть пекло не тримає вічно. Дуже скоро ворота відкриються . І тоді пекло почнеться у вас…”.

Аврелія відчувала, як його слова проникали в її свідомість, наче чарівний код. “Час наближається, коли світ, який ти знаєш, розпадеться. І темні сили полюють на артефакт щоб завершити процес. Не дозволяй їм його отримати, інакше пекло розплющить свої щелепи і поглине все живе”.

Велетенський дракон нахилив голову ближче, і Аврелія відчула його подих, жаркий і важкий. “Ти маєш знайти Його або ти сама станеш частиною цього пекла”.

З цими словами видіння почало тьмяніти, і Аврелія відчула, як її свідомість повільно повертається до реальності. Але навіть коли вона вже прокинулася у своїй кімнаті, слова стародавнього дракона все ще звучали у її голові, лякаючи своєю невідворотністю.

                           ***

Аврелія

Я інстинктивно спробувала підвестись на ноги, та тіло було настільки слабким, що в мене нічого не виходило. А далі я відчула відголоски болю й усвідомлення усього жаху що зі мною відбувся.

— Авреліє? - невже я досі марю?

Бо я ж у своїй кімнаті, я пізнаю своє ліжко, простині кольору вишні, потріскані білі стіни. Та запах змінився, він наповнився полум’ям та сосновим лісом. І він точно не мій. А належав володарю голоса. 

Драгомир став наді мною й дивися так… Наче йому не байдуже.

— Що ти бачила? З ким говорила? 

— Просто сон, то був просто сон.

Бурноміла я, намагаючись не так переконати його, як себе саму.

— Невже після всього, що відбулось, ти вважаєш що сон є просто сном?

— А що саме відбулось? 

Він дивився на мене так, наче не вірив що я не знаю. Роздумував чи я не в ігри з ним граю. Та які ж тут ігри? 

— Останнє, що я памʼятаю, це як щось чи хтось увійшов у моє тіло, холодне, чуже й заговорило незнайомою мені мовою. А потім темрява і я тут, а ще цей дивний сон про…

Але я замовкла, бо не знала як назвати те що бачила і чи варто?

— Ти говорила стародавньою мовою драконів. Промовляла пророцтво, що може допомогти усім нам.

Пророцтво? Стародавньою мовою? Це я так хотіла магії у своєму житті, що ось і напросилася.

— А що ви робите у моїй кімнаті? — до мене щойно дійшло. Що я наодинці з драконом, що я лежу на ліжку, а він стоїть впритул наді мною, неприпустимо близько.

— Твоя рука…

І він не відповів на моє запитання, а вхопив мою руку у свою, величезну, широку й таку гарячу. Я з переляку спробувала її висмикнути та куди ж мені тягатися зі справжнім драконом. Тому мені не залишилось нічого, як глянути на руку, яка чимось же привернула увагу чоловіка. І у мене шок!