9.1 Драгомир

Драгомир

Ніч Калантая, наймагічніша та найзагадковіша, бо ніколи не знаєш, що вона цього разу подарує чи забере. Я знав про традицію Бібліотеки Богів, у цю ніч за допомогою священної книги складати пророцтво на наступний рік.  

Хоч урочистості в Бібліотеці Богів давно не викликали в мене відчуття чогось важливого. Все це було таке передбачуване і показне. Політичні інтриги завжди ховалися за релігійними церемоніями, де кожен учасник намагався отримати для себе якусь вигоду. Проте, цього разу я не міг залишатися осторонь — пророцтво, що мало прозвучати, могло змінити хід подій не тільки в Сизиранії, а й у всіх королівствах. Але не буду кривити душею, мене цікавить тільки Дракстаун і його виживання. Як не дивно, та мене, могутнього дракона, як і все моє королівство, сильних, безстрашних, величних драконів, привело невидимою рукою Богів та зірок - сюди. В королівство людей, із незрозуміло абсурдною константою - «Сизиранія - королівство, ворог драконів». Тонка ниточка підказок, збігів, привела мене сюди в колиску стародавніх знань - Бібліотеку Богів.

Чорна пліснява вже почала поширюватися по сусідніх королівствах, і хоча вона ще не зачепила Сизиранію, це тільки питання часу, коли ця загроза стане невідворотною. Я потребував відповідей, підказки щодо того, як зупинити її та вимирання драконів, як і нової загрози й величезної, масштабної метаморфози, проблеми, ні - трагедії, що сталась з нами, яку боюсь навіть у думках промовляти. Яку ніхто не знає в інших королівствах, а дракони зберігають в строгій таємниці. А пророцтва, як відомо, зазвичай двозначні, але завжди відкривають шлях для тих, хто вміє слухати.

Я спостерігав за церемонією, не показуючи своєї тривоги. Старійшини співали на стародавній мові, а зірка Калія сяяла над священною книгою, що висіла в повітрі. Слова молитви котилися по залу, віддаючи глухим відлунням, як хвилі в безкрайому морі. Моє тіло було спокійне, обличчя незворушне, але думки вирували, обмірковуючи кожен наступний крок, як і те, чому все складається так, а не інакше.

Чому піднявши погляд, я бачу її. Аврелію. А не іншу доглядачку Бібліотеки. Чому вона взагалі стала доглядачкою Бібліотеки і чому я не знав цього?

 Дівчина стояла там, у своїй мантії, яка здавалася на тлі інших занадто простою. Моя давня любов, з якою ми навчалися разом в Академії, та якої не бачив багато років. Її поява викликала у мене внутрішній спалах, такий несподіваний і небажаний у цей момент. Я вмію контролювати свої емоції, але в її присутності це завжди було складніше.

Спогади про ті дні в Академії з’явилися, як непрохані гості. Я захоплювався нею тоді, хоча ніколи не дозволяв собі показати це відкрито, але за збігом обставин усе пішло не так. Аврелія завжди була вільною, недосяжною, і водночас такою близькою мені - дракону. Тепер же, коли вона стояла переді мною в цьому священному залі, я відчув, як минуле накладається на сьогодення. Проте це не час для сентиментів. Пророцтво і загроза чорної плісняви були важливішими, тому я відкинув спогади, замурував у голові.

Старійшини все ще продовжували свою молитву, але тепер це здавалося лише фоном для того, що насправді мало значення. Моя увага була зосереджена на моменті, коли Аврелія підходила до золотої книги. Щось важливе мало відбутися. Я відчував, що цей момент стане вирішальним не тільки для нас, але й для всього королівства. Пророцтво має відкрити шлях. Але чи зможе воно дати відповіді на мої питання про драконів і плісняву?

Наші погляди зустрілися, і я побачив у її очах ту ж саму розгубленість, яку я бачив тоді, коли вона була ще такою юною і наївною. Це відчуття знову пробудило щось у мені, чого я намагався уникати стільки років. Але зараз важливо було не це. Аврелія стала частиною чогось більшого, і вона навіть не усвідомлювала, наскільки важливу роль мала відіграти у подіях, що назрівають, а мені це дуже не подобалось. Я не люблю змішувати в один флакон роботу та почуття.

Зараз я мав бути уважним до кожного її руху, кожного слова, яке вона скаже чи не скаже. Пророцтво, що пролунає, може стати моїм єдиним ключем до вирішення проблеми.

Момент, коли все пішло наперекосяк, я відчув одразу. Як і дикий страх Аврелії. Я наче сам відчував її переживання, емоції. І це було настільки важко, мене наче кинули у льодяну воду й позбавили повітря. Бо дракони й емоції це слова антоніми. Дракони через свої гени й ДНК, є емоційними інвалідами. Тому відчувши усю гаму переживань Аврелія Енціани, я був шокований. 

А коли перші секунди шоку минули, я був готовий кинутися до неї. Мені байдуже що я порушую священне дійство в яке не можна втручатись. Що поруч стоїть король Ранеїл Сизий, усі семеро Старійшин Бібліотеки Богів та представник релігії Сизиранії Архонт Алдар, Верховний Настоятель ордену Ореолів. 

Я завмер на кілька секунд, спостерігаючи за тим, як Аврелія підійшла до золотої книги. Її руки тремтіли, і я це відчував, як і те, як у залі зростає напруга. Аврелія ніби потонула у власних страхах, а всі присутні з нетерпінням чекали, коли вона почне промовляти пророцтво. Її обличчя змінюється, ніби щось або хтось взяв контроль над тілом. Очі раптово стали чужими, а голос, коли вона почала говорити, був дивно низьким і холодним. Я відчув, що в цей момент її особистість відійшла на другий план.

Аврелія підняла голову до зірки Калія, і, наче під впливом невидимої сили, почала прорікати:

“Час змін настав. Сизиранія стане полем битви для тіней і світла. Таємні ворота відкриються, і чорна пліснява, усе поглине, все живе… Лише священний вогонь здатний очистити все. Але його слуги більше не вміють палати. Їхній час минає, і їхня сила розвіється, якщо не знайдуться ключі до пробудження справжнього вогню. Ключ у крові, який забутий, і у пісні, що не була почута. Королівства мають об’єднатися, бо жодне з них не виживе окремо. Вогонь, вода, камінь і зірка — ось чотири елементи, що врятують цей світ. Але щоб перетворити їх на зброю, треба знайти те, що було загублено в стародавніх піснях драконів. Тільки в них збереглися підказки до повернення справжньої суті.  Зрадник серед Вас, а час грає проти Вас”