8.0

Я не одразу зрозуміла, що зі мною відбувається, бо я хвилювалась так, що аж тошнило. Дивне, незвичне, неприємне відчуття. А ще руки, вони трусилися, тому я їх намагалась міцно стиснути, але все одно не виходило. 

Вони - поважні гості Бібліотеки Богів, що самі були схожі на Богів. І я не перебільшую. Центавра навіть діадему на голові мала, яка ловила й відбивала світло вогнища, наче граючись ним. А її довга, темно вишнева, бархатна сукня, була витвором мистецтва й ідеально обгортала дівчину. Особливо мені сподобалась зачіска й блискуче мов луска темне волосся, воно віртуозно закручене й водночас природньо. Дивовижний ефект, який доповнювала діадема.

Я не могла відірвати погляду і водночас, хотіла сховатись, бажано крізь землю провалитись. Першим на мене звернув увагу Еран. Він прижмурив очі, й просто розглядав. Важко зрозуміти що він думає, та мені було дуже незручно, не комфортно. Центавра на мене не дивитись, як і Драгомир, вони переговорювалися між собою. Такі дорослі, вишукані, статні. З них вийшла б чудова пара. Чи вони пара? Від цієї думки, здогадки, мене кинуло в жар. Хвиля тепла, пронеслась тілом й зосередилась на щоках. 

— Авреліє, тільки глянь хто тут?

До мене нахилилась Кайла й прошепотіла в саме вухо.

— Я тільки приїхала, як одразу почула чутки, та не була впевнена в їхній достовірності. Бо важко повірити, що до нас прибув сам перший радник Владики драконів, архонт Драгомир. 

Так, важко повірити. Та я досі не вірю, що він тут. 

— А він часом не навчався у Королівській Академії? 

Кайла була старша за мене на три роки, тому вона й не знала добре, молодших на на кілька курсів студентів.

— Так, вони троє навчались на курсі «Прадавньої історії».

— А, я ж думаю, що вони мені знайомі видаються, точно, я згадала одну історію…

Запанувала істотна тиша, в мить усі це зрозуміли й замовкли. Впритул до вогнища стала Галілея, найповажніша, Премудра, старійшина Бібліотеки Богів і єдина жінка, яка здобула цей високий статус. 

Галілея, старійшина Бібліотеки Богів, мала вигляд величної і мудрої жінки, яку неможливо було не помітити. Її постава випромінювала впевненість і спокійну силу. Довге сріблясте волосся, акуратно заплетене у вільну косу, спадало на плечі, нагадуючи місячне сяйво. Обличчя вкрите тонкими зморшками, які свідчили про століття, проведені у пошуках знань. Очі Галілеї – глибокі, як нічне небо, здавалися всевидючими, немов могли проникати у душі й думки оточуючих.

Шкіра мала теплий відтінок, який підкреслювався мерехтливим світлом від вогнища. Тонкі губи, стиснуті у задумливу усмішку, випромінювали мудрість, але й певну суворість, як у тієї, що бачила багато чого в своєму житті. Вилиці були виразними, додаючи рисам обличчя величності, а ніс – прямим, що символізувало її непохитність і рішучість.

Одяг Галілеї був відповідним до її високого статусу. Вона носила довгу мантію із темно-фіолетової тканини, прикрашену тонкою золотою вишивкою у формі стародавніх символів. Мантія спадала важкими складками, надаючи її фігурі додаткової величі. На плечах мантія була застебнута дорогоцінною застібкою у формі книги – символом її ролі в Бібліотеці Богів. Навколо шиї на тонкому ланцюжку висів амулет, що випромінював м'яке світло, можливо, артефакт, який зберігає таємниці древньої мудрості та магії

Руки Старійшини, ніжні, але сильні, тримали довгу палицю з інкрустацією коштовних каменів – це була не просто тростина, а символ її влади та глибокого знання і теж артефакт. Хоч і його магічні властивості тримались у таємниці як і все що стосується Бібліоки Богів. Навіть я, доглядачка Бібріотеки, мало що знала як про артефакти, так і про інші таємниці, що стосуються цього місця, які покриті легендами.

— Сьогоднішній день, є найособливішим, найголовнішим у році. Бо тільки сьогодні зірка Калія зʼявляється перед нами і відкриває таємниці. Тому будьте уважні! Ніхто ж не знає, що саме, вам повідомлять Боги.

Галілея завершила свою промову, як завжди в дуальній манері. Далі вона розмовляла з поважними гостями. А я старанно намагалась вдавати, що мені байдуже, хоч це далеко не так. Варто признатись хоч самій собі у цьому. Мене спантеличила поява Драгомира, як і Центаври з  Ераном.

Усі присутні пригощались соком винограду, приправленим спеціями, такими як мускатний горіх, кориця, гвоздика, корінь молодої кропиви. Та особливо мене зачаровували пелюстки квітки енціани, які є надзвичайно рідкісними, й примхливими. Ця квітка асоціюється з небом, зірками та космосом через її глибокий синій або фіолетовий колір, що нагадує нічне небо. У деяких культурах і традиціях енціан уособлює зв’язок між землею і небом, передаючи ідею таємничості й незбагненної краси Всесвіту. А ще це моє друге імʼя - Аврелія Енціана Віндсор.

Усі пригощались напоем, який щедро розливали працівники кухарського ремесла, що відповідали за їжу у Бібліотеці Богів. Усі, та тільки не Премудрі Старійшини, та доглядачі Бібліотеки. Бо далі, у центральному, офіційному залі Бібліотеки, ще має відбуватися головне дійство сьогоднішньої ночі. Подробиць не знаю, тільки скупі перешіптування, чутки. Бо обирають тільки одного з доглядачів й присвячують. Мене, ще жодного разу не обирали.

— Авреліє, — до мене звернулась сама Галілея, моєму здивуванню не було меж. Бо це вперше вона до мене заговорила, ще й по імені назвала. Навіть не знала, що Старійшина його знає.

Я схилила голову в знак поваги, яку я без сумніву і відчувала до цією жінки. 

— Сьогодні, ти обрана допомагати мені.

Я? Ехом пронеслось в голові. Та свого здивування не висловила, я похитала головою в знак згоди, наче мене запитували, а не поставили перед фактом.