6.0

«Іноді Всевишній рятує тебе, а ти вважаєш це трагедією»

— Це так дивно, чи не так? Що ми усі зустрілись? Для повної картини не вистачає ще Ерана.

Ерана? Що саме він сказав Ерана? По моєму обличчю Веслав зрозумів, що я нічого не розумію, та все одно тягнув час. 

— До Бібліотеки прибув Еран, і не думаю, що для того, щоб поговорити із давнім другом. Хоч він тепер сам перший радник Владики драконів. Та все одно, має бути щось ще.

Що? Повірити не можу. Чому все так стрімко закрутилось? Ще кілька днів тому, було рутинно й повсякденно, а ось зараз…

— Я доглядачка Бібліотеки, мені ніхто не повідомляє про прибуття високопоставлених гостей. 

Хоч я і не знала ким зараз являється Еран, та не сумнівалась, що він займає високе становище.

— Мені теж Авреліє, та до мене заходила Естонія.

Ми двоє посміхнулись, що означало, що далі можна не продовжувати, бо зрозуміло, звідки Веслав знає подробиці й усі новини.

Я попрощалась і вийшла, стіни давили і я хотіла як швидше піднятись на свіже повітря. Тому поспішала й не розглядалась по сторонах й взагалі мене збентежило щойно почуте. Як і те, що мене це бентежить, якось все так заплутано 

— Аврелія Віндсор, ти зовсім не змінилась. Все той же медовий відтінок волосся, переплетений із сонячним промінням. 

Я мало не підскочила від переляку. Бо навмисно тягнула час, щоб дракон пішов… Кудись по своїх високопоставлених справах.

— Перший радник…

Я запнулась, бо просто не знала як продовжити, як правильно звертатись. Ось як? Може мені годиться поклонитись, чи схилити голову? Але я цього точно не зроблю, просто не зможу, мій бунтівний дух, цього не дозволить.

— Можна, просто Архонт Драгомиром.

Як великодушно. Але стоп, що він сказав про моє волосся? В мене наче гарячка розпочалась і я пекельно хотіла втекти на край світу і водночас залишитись. Хіба можна водночас хотіти настільки протилежного?

— То ви впізнали мене? — промовила не то з цікавістю, не то із ноткою констатації факту.

— Як і ви, чи не так? — його відповідь, його вміння тримати удар.

Одразу стає зрозуміло, що я гравець не його категорії.

Він підняв вгору темні брови, і був не в дусі, чомусь мені навіть здалось, що він злий на мене. Я це відчувала, чи просто щось собі придумала?

Пауза. Я намагалась відповісти, хоч просте, лаконічне, чесне «так». Але не могла, щось в середині не давало мені цього зробити. Але треба спокійно відповісти, що впізнала його, що соромʼязливо змовчала, й злякалась його високого статусу. 

— Не знав, що ти стала доглядачкою Бібліотеки Богів. Невже після закінчення Академії ти так і не залишала її?

Він наче запитував, але це ж було й так очевидно, він точно знав правила Бібліотеки. Знав, що доглядачів обирають рідко, тільки коли щось трапляється з попереднім, і як показує історія, це щось, це смерть. І обирають дуже цікавим образом, з випускників факультета «Історія та походження Бібліотеки Богів» тобто мого, через проходження цікавого ритуалу. 

Ритуал, відомий як "Обряд Спадкоємства", є випробуванням на межі фізичних, інтелектуальних та духовних можливостей. 

Спочатку підготовка. А саме тиждень до церемонії, кандидатів — випускників факультету "Історія та походження Бібліотеки Богів" — запрошують до Священної Зали. Їх поміщають у стан ізоляції, де кожен з них отримує доступ до древніх текстів, які не відкривалися століттями. Їх завдання — знайти ключ до розгадки, що символізує право на спадкоємність.

Далі сам обряд Спадкоємства.

Ритуал розпочинається на світанку в день літнього сонцестояння. Кожен кандидат входить до Внутрішньої Сфери Бібліотеки — містичного місця, прихованого від сторонніх очей. Сфера являє собою лабіринт знань, де кожна стіна складається з книжок і свитків.

У центрі лабіринту знаходиться стародавній артефакт — "Сфера Світання". Кандидати мають пройти через три випробування:

Перше випробування Пам'яті: Кандидатам потрібно відтворити втрачену книгу за коротким уривком. Успішно відновивши її, вони отримують доступ до наступного рівня.

Друге випробування Віри: Кожен кандидат зустрічається з проекцією одного з минулих Доглядачів, який задає їм загадки. Тільки той, хто розуміє, що відповіді немає в книжках, а в серці, може пройти далі.

Третє випробування Долі: Кандидат підходить до "Сфери Світання" та робить вибір — віддати своє знання або прийняти невідоме. Правильний вибір відкриває Сферу, і вона наділяє обраного знаннями попередніх Доглядачів.

Та це зараз я аналізую пройдений шлях і розумію як все досить таки легко. Що відповіді на поверхні, потрібно тільки простягнути за ними руку. Але коли відбувався сам процес випробувань… Було дуже важко, як фізично, так і морально. А ще нам нічого не пояснювали, потрібно було до всього дійти самостійно.

А ще найбільше моє розчарування, що ніякими знаннями попередніх доглядачів мене не наділило після завершення ритуалу. І це неабияк лякає. Бо в середині досі маячить думка, що я бракована доглядачка.

Коли ритуал завершується, новий Доглядач виходить з лабіринту. На його чолі з'являється символ у вигляді стилізованого сонця — знак нового початку та світла, що він принесе до Бібліотеки. Так і стає зрозумілим, що саме він тепер є тим, хто берегтиме Бібліотеку до наступного обрання.

І таки на моєму чолі зʼявився символ сонці, хоч це радує, як і розташування символу, не по центру, а збоку. Так зовсім не помітно, особливо коли розпустити волосся.

Я продовжувала мовчати, бо відповідь і так очевидна. А він простягнув до мого чола руку й поправив випавший локон, який саме й прикривав символ сонця. 

— Тобі личить.

Так, і я такої ж думки, чомусь сонце, виведене темною лінією пасувало мені, наче було на своєму місці.

— Дякую, — промовила на комплімент та очей на чоловіка не піднімала.

Не могла собі цього дозволити. Хоч і розуміла, що поводжу себе по-дитячому.