5.1

Центавра, я згадала дівчину, в яку були закохані половина адептів Академії. Вона була красива, висока, струнка, із чорним як вугілля волоссям, такими ж очами та високим походженням. І вона родичкою короля Сизиранії. І я, навіть боялась заговорити з нею, та впринципі, вона й не помічала мене. 
А Веніамін, був сином головного воєначальника Сизиранії. Хоча, сам хлопець був хворобливий, із неприродньо блідим обличчям, йому було навіть важко говорити, він заикався. А ще підхрамував на ліву ногу. Він переважно нікуди не ходив, майже як я. І спілкувався виключно із Драгомиром, Центаврою та Ераном. Усі були високого соціального походження, крім Ерана. Він був таємницею, про яку шепотілися у закутках адепти. Та відкрито нічого сказати не наважувались. 

Одним словом, ходили плітки, що він позашлюбний син короля Сизиранії - Раніїла Сизого. Тобто був бастардом. А бастардів в Сизиранії не любили, вважали поганою прикметою. Хоча я завжди казала, що це повна нісенітниця, діти зовсім не винні у гріхах батьків, і не можуть бути поганою прикметою. Мене це неабияк обурювало.

Еран був красенем, високим, натренованим, природженим лідером та хижаком. Усі його наслідували, намагались хоч трішки бути схожим. От реально, він був дуже харизматичним та амбітним. Цікаво, де він зараз?
 

— Ні, Веславе, навпаки, він ворчить не зупиняючись, та зоче знати чи готові книги, які я приносила на реставрацію із шкіри рептилій.

— Майже готові, прийшлось попотіти над ними. Ще день, а може і два. Передай Кастеліану, щоб не поспішав, реставрація не терпить поспіху.

— Так, я розумію, і все передам.

Краєм ока, помітила, що Драгомир не зводить з мене погляду. Мене це стурбувало і я ще більше розхвилювала.

— Авреліє, чи памʼятаєш Драгомира? - неприємна пауза.

Катастрофічно неприємне запитання, яке вдарило мене в живіт. 

— Так, памʼятаю.

Я прошепотіла. Й глянула на дракона, який уважно на мене дивився.

— Ну звісно памʼятаєш. Він же був…

— Веслав, я радий був тебе бачити, і ти зовсім не змінився. Все такий відвертий.

Веслав засміявся і навіть голову відкинув, його сміх котився по майстерні, що завалена старовинними книгами й реставраційними матеріалами.

— Драго, я хлопець простий, із селянської сімʼї, без дворянського походження. Ти і сам це знаєш. 

— Подивись за тим, що я просив, і як найшвидше.

Драгомир перевів тему, й здається, хотів покинути майстерню. А я теж не мала причин залишатись, та краще почекаю, щоб він пішов перший.

Дракон, Веслав, Ерон, Квітослава та Веніамін навчались на курсі «Прадавньої історії».  Там навчались обрані з обраних, а Веслав, як і я, потрапив дивом, інакше не назвеш дане явище. 

— Завісно, перший раднику, буде моє завдання номер один у довгому переліку обовʼязках та справ. А ви не забувайте дізнатись про те, що я просив.

Веслав уже фамільярно грав на публіку, його поведінка відрізнялась від Премудрого Кастеліана, який відверто боявся Драгомира.

Драгомир кивнув головою Веславу, на мене він не дивився і покинув приміщення із гордо піднятою головою, із манерою ходьби наче він… Дракон.