4

«Іноді Всевишній рятує тебе, а ти вважаєш це трагедією»

Пройшло три, довгих дні, за цей час, я з острахом чекала миті, чи то навпаки уникала, зустрічі з драконом. Я ж знала, що він тут, що оселився у східному крилі бібліотеки, де знаходяться кілька просторих кімнати, в яким дозволено залишатись, ну дуже обмеженому колу осіб. Чутки про це правда, ширились із швидкістю світла, Еста попрацювала на славу. Усі працівники бібліотеки, так і прагнули дізнатись хоч крихітну інформацію, а за її відсутності, самі придумали історії. 

Уже навіть склали цілу захопливу епопею, як дракон прибув до бібліотеки Богів. О так, виявляється він прилетів, як справжній дракон, і приземлився та передньому дворі, далі спопелив усі висаджені троянди одним тільки подихом. А ще при цьому постраждало дві доглядачки, які випадково проходили повз. Повна нісенітниця! Та чомусь усі в це вірили і з величезним захоплення додавали все нові і нові деталі.

Еста більше не розпитувала мене нічого, тільки дивно дивилась. Мені навіть здалось, що вона щось знає… Та от що?

- Ви б могли хоч натякнути що саме шукаєте, я б тоді вам точно підказав.

Почула невдоволений голос Премудрого Кастеліана,  який дуже стримував себе, щоб не почати ворчати, як він наприклад звик на мене. Та він не міг, бо перед ним стояв… Я виглянула із-за стелажа й дивилась на Драгомира, який, наче відчув мій погляд й повернув голову у мою сторону. Його погляд холодний, й мерехтів із стриманою люттю. Наче він не хотів тут знаходитись, та не мав вибору. Цікаво чому? Чому він злий, і чому у відчаї, які обставини, можуть заставити дракона, перебувати там, де він не хоче бути?

- Не варто напружуватись, я сам знайду те, що мені потрібно. Не буду вас затримувати.

Ось так, дракон відіслав подалі Премудрого. Що не могло не дивувати.

- Авреліє, - гукнув мене Кастеліан, - Драгомир Кередан, особливий гість,тому може особито шукати, обирати книги.

І Премудрий поважно покинув бібліотеку, більше не глянувши на дракона. Ми залишивши нас наодинці, оскільки більше нікого не було. Я продовжувала оціпенівши стояти, не знаючи, що робити далі. 

- Де у вас знаходяться стародавні міфи та легенди про драконів?

Гучний голос Драгомира, все одно спіткав мене зненацька, хоч я знала що він зовсім поруч.

- Ходіть за мною.

Так, мені ж легше показати ніж пояснити, тому я пішла у потрібному напрямку, а знаходився даний стелаж аж у самому віддаленому куточку бібліотеки. Цікаво, що йому потрібно знайти?

Я не оглядалася, та знала, що він слідує за мною, хоч і його ходьба була безшумна. Світла тут було не багато, зовсім мало,бо книги одні із найдревніших у бібліотеці Богів. 

- Ось тут, знаходяться потрібні вам книги, міфи та легенди про драконів. Та якщо вас щось конкретне цікавить, то я…

І я замовкла, згадавши відповідь дракона на схоже запитання Премудрого. Та він мовчав, зовсім нічого не казав, не відповідав, а оглядав із цікавістю довгий коридор із книг, стелажі які досягали аж стелі, яка до слова було дуже висока, 5 метрів 45 сантиметрів. І без спеціальної драбини, дістатись до верхньої полиці, було неможливо.

Та вказувати на це я не хотіла, він і сам це прекрасно бачив, тому моє зауваження, буде зайве. Я зробила один крок до виходу, і цей крок, як виявилось, наблизив мене до чоловіка, який стояв по центру коридору й мені щоб пройти, потрібно, мабуть, поросити його посунутись.

- Невже не впізнали мене? – серце стрибало як божевільне. 

Я хвилювалась так, як ніколи досі. І не вірилось, що він мене таке запитав. А що відповісти? Що відповісти? Здається дана пауза триває вічність, секунди тягнуться з неймовірною важкістю.

- Я… Я…

І все. Більше нічого не могла вимовити, слова стрягли у горлянці. А в голову не приходило нічого достойного, що можна відповісти.

- Пане раднику, вас чекають у головному залі.

Естонія перервала нашу розмову, яка і так не клеїлась . А як вона взагалі сюди зайшла? Їй не можна заходити у мою частину бібліотеки.

Драгомир хитнув головою й мовчки пішов, а Еста за ним послідувала. А я залишилась одна в довгому коридорі стелажів, що сягали стелі. Перевела свою увагу на книги, щоб не думати про те, що щойно відбулось.

Стародавні книги про міфи, збережені в бібліотеці Богів, мають унікальний і вражаючий вигляд, вони яскраво відображають мистецтво і культуру свого часу. Й створені з пергаменту або папірусу. Пергамент колись виготовлявся зі шкіри тварин, зокрема овець, кіз або телят, і мав кремовий або світло-коричневий відтінок. А папірус був зроблений з тростини, і сторінки мали характерну текстуру та жовтуватий колір.

Провела рукою по палітурках які переважно виготовлені з дерева й обтягнуті шкірою або тканиною. Деякі оздоблені металевими елементами, такими як застібки, кути чи фігурні накладки з бронзи або золота. 

Я витягла зі стелажа книгу яка привернула мою увагу яскравим камінням, яким оздоблена палітурка. І здивовано відкрила рота, бо вона написана вручну, а цей процес був дуже трудомістким. Погортаючи рукопис, теж відмітила яскраві мініатюри та ілюстрації, що зображали сцени з міфів, божества або фантастичних істот. Також були присутні декоративні ініціали, які відкривали нові розділи або параграфи. Сам текст написаний красивим каліграфічним письмом, що показував високу майстерність автора. 

Безумовно, дана книга була витвором мистецтва.

І я оніміла, вкотре за сьогодні. Що ж за день такий? Моє потрясіння було викликане, просто божевільним збігом обставин. А саме словами «Дряконаче серце».

Схвильовано, я побігла до свого робочяго столу й взяла свій блокнот, щоб виписати абзац, який був дуже важливим, моє чуття так і кричало про це.

«Таємні хранителі. Протягом століть існував таємний орден хранителів, які оберігали Драконяче Серце і шукали обранця, здатного виконати пророцтво. Їхні знання і таємниці передавалися з покоління в покоління».