3 розділ

     «Немає сенсу любити, якщо у тебе немає наміру зробити цю любов вічною»

Завжди любила читати, тому навіть за обідом це робила й монотонно набирала ложкою суп кремової консистенції. Важко навіть було точно сказати усі інгредієнти супу, тут точно був батат, гарбуз, картопля і вершки. Та найбільше я полюбляла хрусткі грінки, які подавали до супу.

— Привіт, Авреліє? Знову читаєш за їжею?

Голос Естонії, та я люблю скорочувати її імʼя до Ести, впізнала не піднімаючи очей, звісно. А ще я знала, що її це дратує, як і причину того, чому вона тут. Хоче вивідати плітки.

— Я присяду? — наче запитала, та по суті уже сіла без згоди.

Невеличка їдальня, знаходилась у будівлі, що метрів сто від величної бібліотеки. Їдальня, спальні, кухня, різні комірчини з інвентарем для прибирання. Усі хто мав відношення до Бібліотеки Богів, проживали тут, у непримітній, сірій будівлі.

Я закрила книгу, дуже хотіла б зараз читати фоліант «Літопис драконів. Від витоків до заходу сонця», та за таку витівку Премудрий мені навіть не знаю щоб зробив. Наглядачам, категорично заборонено виносити книги з бібліотеки, максимум можна почитати у бібліотеці. Тому на даний час я читала книгу про кохання, банальне й не реалістичне. Як дівчина селянка покохала хлопця, а він виявився перевертнем, ну добре, може ця історія не дуже типова. Та банальне тут те, що їхнє кохання переможе всі перешкоди, а у житті, справжньому житті, такого не буває. Принци одружуються з принцесами. А селянки з такими ж селянами як вони, і не на статус вище.

— Ти його бачила? — її очі загорілись від передчуття чогось цікавого.

А от я навпаки намагалась сховати свої. Бо одна тільки згадка принесла мені біль, й незрозуміле некомфортне відчуття.

— Кого? — вдала, що не зрозуміла

• Як кого? Дракона звісно!

Еста говорила голосно, її було чутно і за сусідніми столиками. Та її це не хвилювало, зовсім і не краплини, вона із захопленням бажала почути деталі.

- Так, бачила, - відпиратись не має сенсу, краще погодитись.

Хоча я впевнена, що Еста уже знає більше мене.

- Авреліє, не тягни, говори уже, усі деталі, як він виглядає, що казав, які книги брав?

- Еста, ти ж знаєш, що розповсюджувати інформацію про книги бібліотеки, категорично забороняється. А виглядав він, нормально, статистично, як усі інші.

- Та невже? Перший радник Владики драконів виглядав статистично, як усі?

Так, погоджусь, дивно, але що я можу відповісти? Співати оди? Ні, не буду. Не хочу взагалі про нього говорити. Я продовжила їсти суп, та Еста не відводила з мене підозрілого погляду.

- Ясно, я швидше Кастеліана розговорю і витягну з нього подробиці, ніж з тебе Авреліє.

Моє ім’я вона вимовила з явним незадоволенням. Та я і сама почувала себе так само – незадоволено. Щось мене надто сколихнули сьогоднішні події, наче нічого такого й не відбулось, та на душі неспокійно, тривожно.

Після обіду знову ретельно перевірила усі книги й як не дивно, заставляла себе, не випадати із реальності, не ринути думками в минуле. Не переживати ті події заново. Бо до сьогоднішнього ранку, я зовсім не згадувала про Драгомира. От ніскілечки! Навіщо він, наче привид, з’явився й увірвався у мої думки, й став нав’язливо мерехтіти. Я старанно намагалась не думати, та ніяк не виходило.

Були ще поважні персони, які брали книги. Та жоден не зацікавив мене, не викликав жодних емоцій. Порятунок я шукала в книзі, яку намагалась читати, тільки б не думати про нього.

***

Як я зрозуміла з прочитаного у центрі книги знаходиться легенда про Драконяче Серце — стародавній магічний артефакт, що дарує своїм власникам неймовірну силу і вічне життя, але за умови, що вони здатні зберігати баланс між своєю людською та драконячою сутністю. За легендою, цей артефакт був створений першими драконами для того, щоб їхні спадкоємці могли захищати світ від темних сил.

Я витягла свій потертий блокнот і почала записувати головне, і перший мій заголовок звучав лаконічно і не зашифровано.

 «Ключові аспекти таємниці:

Походження артефакту: Драконяче Серце було створено з використанням магії стародавніх богів і духів драконів. Воно містить частину їхньої сили і мудрості, що дозволяє власникам перетворюватися на драконів і назад у людей».

Я далі поринула в читання, і мені здалось, що книга неповна, і навіть склалось враження, що автор недоговорював щось, чи то навмисно, чи навпаки, старанно натякав, бо за його працею слідкували. Сама не розумію, чому в мене таке передчуття, але воно навʼязливо мене не покидала. Як і незавершені речення, де згадувався ритуал повʼязаний із Серцем Дракона. Тому я знову записала у блокноті

Загублений ритуал

Таємниця Драконячого Серця включає загублений ритуал, який дозволяє використовувати його силу. Лише обрані, хто знає древні заклинання і має чисте серце, можуть завершити цей ритуал.

Як банально, справді, чому ж усе так прозаїчно і типово? Могло б бути щось іноваційніше, ніж просто «чисте серце», хоробрість , відвага, кохання. Хоча, якщо задуматись, то від коли існує життя, то список чеснот не часто змінювався. І важко знайти могутнішу силу ніж кохання, хоробрість, відвагу…

Кохання, ось мій найбільший страх. Мене щойно осяяло, наче променем сонця. Досі я відчувала симпатію, романтичні почуття, емоції. Та божевільного, буреносного, стихійного кохання, то ні. А може уже пізно? Мені 25 років минуло, усі мої однолітки одружились й дітей народили, по кілька. А я цілком присвятила себе – бібліотеці Богів. А ще цікавий аргумент,що якщо я одружусь , то з посади доглядачки, доведеться піти. Це одна з умов.