3

     «Немає сенсу любити, якщо у тебе немає наміру зробити цю любов вічною»

Завжди любила читати, тому навіть за обідом це робила й монотонно набирала ложкою суп кремової консистенції. Важко навіть було точно сказати усі інгредієнти супу, тут точно був батат, гарбуз, картопля і вершки. Та найбільше я полюбляла хрусткі грінки, які подавали до супу.

— Привіт, Авреліє? Знову читаєш за їжею?

Голос Естонії, та я люблю скорочувати її імʼя до Ести, впізнала не піднімаючи очей, звісно. А ще я знала, що її це дратує, як і причину того, чому вона тут. Хоче вивідати плітки.

— Я присяду? — наче запитала, та по суті уже сіла без згоди.

Невеличка їдальня, знаходилась у будівлі, що метрів сто від величної бібліотеки. Їдальня, спальні, кухня, різні комірчини з інвентарем для прибирання. Усі хто мав відношення до Бібліотеки Богів, проживали тут, у непримітній, сірій будівлі.

Я закрила книгу, дуже хотіла б зараз читати фоліант «Літопис драконів. Від витоків до заходу сонця», та за таку витівку Премудрий мені навіть не знаю щоб зробив. Наглядачам, категорично заборонено виносити книги з бібліотеки, максимум можна почитати у бібліотеці. Тому на даний час я читала книгу про кохання, банальне й не реалістичне. Як дівчина селянка покохала хлопця, а він виявився перевертнем, ну добре, може ця історія не дуже типова. Та банальне тут те, що їхнє кохання переможе всі перешкоди, а у житті, справжньому житті, такого не буває. Принци одружуються з принцесами. А селянки з такими ж селянами як вони, і не на статус вище.

— Ти його бачила? — її очі загорілись від передчуття чогось цікавого.

А от я навпаки намагалась сховати свої. Бо одна тільки згадка принесла мені біль, й незрозуміле некомфортне відчуття.

— Кого? — вдала, що не зрозуміла

• Як кого? Дракона звісно!

Еста говорила голосно, її було чутно і за сусідніми столиками. Та її це не хвилювало, зовсім і не краплини, вона із захопленням бажала почути деталі.

- Так, бачила, - відпиратись не має сенсу, краще погодитись.

Хоча я впевнена, що Еста уже знає більше мене.

- Авреліє, не тягни, говори уже, усі деталі, як він виглядає, що казав, які книги брав?

- Еста, ти ж знаєш, що розповсюджувати інформацію про книги бібліотеки, категорично забороняється. А виглядав він, нормально, статистично, як усі інші.

- Та невже? Перший радник Владики драконів виглядав статистично, як усі?

Так, погоджусь, дивно, але що я можу відповісти? Співати оди? Ні, не буду. Не хочу взагалі про нього говорити. Я продовжила їсти суп, та Еста не відводила з мене підозрілого погляду.

- Ясно, я швидше Кастеліана розговорю і витягну з нього подробиці, ніж з тебе Авреліє.

Моє ім’я вона вимовила з явним незадоволенням. Та я і сама почувала себе так само – незадоволено. Щось мене надто сколихнули сьогоднішні події, наче нічого такого й не відбулось, та на душі неспокійно, тривожно.

Після обіду знову ретельно перевірила усі книги й як не дивно, заставляла себе, не випадати із реальності, не ринути думками в минуле. Не переживати ті події заново. Бо до сьогоднішнього ранку, я зовсім не згадувала про Драгомира. От ніскілечки! Навіщо він, наче привид, з’явився й увірвався у мої думки, й став нав’язливо мерехтіти. Я старанно намагалась не думати, та ніяк не виходило.

Були ще поважні персони, які брали книги. Та жоден не зацікавив мене, не викликав жодних емоцій. Порятунок я шукала в книзі, яку намагалась читати, тільки б не думати про нього.