2.2

— Це таємна інформація. — дракон одразу перебив Премудрого, не давши й речення закінчити. Таке бачу вперше, навіть король з більшою повагою ставиться до Кастеліана.

Я віднайшла решту книг і знову повернулась й на цей раз, Премудрого не було, чому рада. Та Драгомир був, він розглядав книги які принесла для нього я першого разу. Поклала інші пʼять близько біля нього. І повернулась на протилежну сторону стола, дістала сувій з наміром записати його і книги які він читатиме.

— Ваше імʼя?

Що робити? Як поступити? Якщо я зараз не заговорю, не скажу що і так його памʼятаю, що ми навчались в один період тут в Королівській Академії, то назад дороги не буде. Тоді уже доведеться і надалі мовчати, або визнати, що я дурепа.

Але чому це я маю говорити? Чому не він? Я просто не вірю, що він не пам’ятає мене. Цього не може бути! Не може!

Мене розривали противорічні почуття. Хотіла все висказати, прокричати те, що тримала довгі десять років. Але… Але я продовжувала мовчати, мене наче паралізувало, все всередині стояло й сковувало.

— Драгомир Кередан перший радник владики Дракстауна.

Ого. Нічого собі. Тепер зрозуміло, чому Премудрий присмикався. Дракстаун наймогутніше, найвпливовіше королівство яке почесно має лідерство над іншими королівствами - у всьому. А Даримир друга найвпливовіша людина у Дракстауні, а отже у всіх королівствах. А це неабияка висота. Чомусь, від усвідомлення цього, я відчула себе ще меншою й нікчемнішою.

Його статус неймовірно високий проти мого. Якщо вжити красномовну метафору, то він на вершині гори, а я на її підніжжі. До мене починає доходити, чому він себе так поводить, бо він перший радник, а я доглядачка бібліотеки. Йому не по статусу розмовляти зі мною.

Це наче удар в живіт, який заставляє зігнутись пополам.

Я старанно записувала назви книг, намагалась каліграфічно виводити літери, це ж дуже важливий документ. Тому має бути усе розбірливе й точно по канону бібліотеки.

На кілька хвилин я відволіклась від важких дум й відсторонилася від важкої енергетики чоловіка, що стояв навпроти, навіть не знаю що він в цей час робив і куди дивився.

Дописавши усі назви книг я повернулась до цієї катастрофічно незручної ситуації.

— Розпишіться, будь ласка.

Тихо промовила я, і на звук мого голосу він подивився прямісінько мені у очі. Я завмерла на місці, й наче вперше його побачила. Та в принципі уперше, так, уперше. Бо колись, жодного разу не було такого: спільного погляду, очі в очі. Напруга підросла, здалось навіть, що ось почую розряди грому, та ні… Драгомир взяв у руки ручку, занурив перо у чорнильницю й розписався десять разів, навпроти кожної книги. Підпис його - розкішний, досить широкий з елементами, які не можна повторити.

Далі чоловік взяв книги й направився у читальню, яка знаходилась у наступній залі. А я дивилась йому вслід й у моїй голові проти волі виникали спогади. Такі навʼязливі уривки, емоційні й хвилюючі. Які по іронії і по факту події, яка щойно відбулась, нічого не варті для другого співучасника - тобто Драгомира Кередана, дракона й першого радника владики драконів.

Цікаво, а він одружений? Чи знайшов собі іншу жінку, яку покохав? А може просто одружився за домовленістю, за для укріплення політичних звʼязків? Може навіть має спадкоємця. Точно, для драконів це надважливо, особливо для родовитих сімей, вони помішані на цьому. Згадала, дракони ще одружуються виключно з драконами, тобто жінками, що є теж драконами. А не з жінками інших рас.

Цей безкінечний потік думок перервав різкий звук. Я мало на місці не підстрибнула й одразу відправилась перевірити, що ж сталось. Звук приблизно долинув із правого сектора бібліотеки. Пройшлась кількома рядами з книгами. Усе на місці, книги лежали ідеально, як їм і належало на своїх місцях. Та мені не могло причутися? Ще один ряд пройшла і перейшла у передостанній і завмерла на місці. На пісочного кольору плиті лежав фоліант. Очам не вірю, як він тут опинився? Він не міг просто впасти, сам!

Я ближче підійшла й підняла важкий фоліант й знову здивувалась, й налякалась, бо він гарячий. Жодного разу в бібліотеці за моєї памʼяті не траплялось нічого подібного. Перевернула фоліант іншим боком, щоб прочитати назву.

«Літопис драконів. Від витоків до заходу сонця»

Знову дракони? А чи не забагато драконів за один день? Я наклала фоліант на місце. Та не йшла, стояла й думала, що робити. Чи потрібно доповісти Премудрому? Може він просто посміється з мене? Знову взяла фоліант з полиці у руки, він досі гарячий…

Подумавши, я вирішила взяти його з собою і по наглядати за фоліантом, дослідити його.