2 розділ

«Час не лікує, він приводить до байдужості, він вбиває все те, що ми так любили.»

Та я все одно не знала про нього багато, тільки те, що він з Дракстауна і здається дракон. Хоч в останньому була не певна й жодного разу не бачи щоб хтось з учнів перетворювався на справжнього дракона. Може це взагалі метафора така? 

Хто зна…

Я взяла пʼять книг, досить важких, обтягнутих шкірою й повернулась до столу за яким стояв Драгомир, винуватець мого стривоженого стану і Премудрий Кастеліан. Вони обидва дивно виглядали поряд і контраст між ними очевидний. Один молодий, високий, стрункий з голубими очима, й зі світло каштановим волоссям - Драгомир. І старий, сивий, згорблений Кастеліан, який до речі сміявся. А це явище дуже рідкісне, переважно Премудрий насуплений, дратівливий та сварливий, і будь які мої дії супроводжує не схвальними коментарями.

Я інтуїтивно зрозуміла, що Драгомир є важливою персоною, дуже впливовою. Бо тільки з такими Кастеліан може себе так поводити, в якомусь роді програвати на фоні іншого. І це буває ну дуже рідко. Від цього мені ще не комфортніше стало.

— Як справи у столиці? Чув ходять чутки, що дракони ось зроблять велике відкриття й нарешті поборють чорну плісняву.

— Не дракони, у вас не точна інформація. А людина.

— Жінка? Невже це правда? Думав видумки простолюдин, яким тільки дай побазікати й вигадати байки.

О так, Кастеліан був ще тим шовіністом. Та це я і так знала, тому не здивувалась. А ось поведінка, вираз обличчя й навіть інтонація голосу Драгомира, який бачив зневагу Премудрого до таємничої жінки, яка точно не байдужа йому. Від цього на кілька секунд на його обличчі відобразилась злість. Та він швидко опанував себе. А я… А я все ніяк не могла приборкати емоції, які по незрозумілій причині настільки бурхливо виникали в мені. Емоції буквально підступно нападали на мене, не даючи й шансу на виграш.

— Авреліє! Неси швидше книги, радник не має часу стовбичити тут цілий день.

Премудрий «дурень», якого я так хотіла стукнути по голові найважчим фоліантом, перевів свою увагу  на мене, й щойно вилив порцію негативу.

Я не прокоментувала, не відповіла нічого, тільки хотіла знову ж таки зникнути з бібліотеки.

— Я не поспішаю. Навпаки, маю час. Мені потрібний доступ до всіх книг бібліотеки, і спокій. Для того щоб отримати потрібну інформацію.

— Це стосується…

— Це таємна інформація. — дракон одразу перебив Премудрого, не давши й речення закінчити. Таке бачу вперше, навіть король з більшою повагою ставиться до Кастеліана.

Я віднайшла решту книг і знову повернулась й на цей раз, Премудрого не було, чому рада. Та Драгомир був, він розглядав книги які принесла для нього я першого разу. Поклала інші пʼять близько біля нього. І повернулась на протилежну сторону стола, дістала сувій з наміром записати його і книги які він читатиме.

— Ваше імʼя?

Що робити? Як поступити? Якщо я зараз не заговорю, не скажу що і так його памʼятаю, що ми навчались в один період тут в Королівській Академії, то назад дороги не буде. Тоді уже доведеться і надалі мовчати, або визнати, що я дурепа.

Але чому це я маю говорити? Чому не він? Я просто не вірю, що він не пам’ятає мене. Цього не може бути! Не може!

Мене розривали противорічні почуття. Хотіла все висказати, прокричати те, що тримала довгі десять років. Але… Але я продовжувала мовчати, мене наче паралізувало, все всередині стояло й сковувало.

— Драгомир Кередан перший радник владики Дракстауна.

Ого. Нічого собі. Тепер зрозуміло, чому Премудрий плазував. Дракстаун наймогутніше, найвпливовіше королівство яке почесно має лідерство над іншими королівствами - у всьому. А Даримир друга найвпливовіша людина у Дракстауні, а отже у всіх королівствах. А це неабияка висота. Чомусь, від усвідомлення цього, я відчула себе ще меншою й нікчемнішою.

Його статус неймовірно високий проти мого. Якщо вжити красномовну метафору, то він на вершині гори, а я на її підніжжі. До мене починає доходити, чому він себе так поводить, бо він перший радник, а я доглядачка бібліотеки. Йому не по статусу розмовляти зі мною.

Це наче удар в живіт, який заставляє зігнутись пополам.

Я старанно записувала назви книг, намагалась каліграфічно виводити літери, це ж дуже важливий документ. Тому має бути усе розбірливе й точно по канону бібліотеки.

На кілька хвилин я відволіклась від важких дум й відсторонилася від важкої енергетики чоловіка, що стояв навпроти, навіть не знаю що він в цей час робив і куди дивився.

Дописавши усі назви книг я повернулась до цієї катастрофічно незручної ситуації.

— Розпишіться, будь ласка.

Тихо промовила я, і на звук мого голосу він подивився прямісінько мені у очі. Я завмерла на місці, й наче вперше його побачила. Та в принципі уперше, так, уперше. Бо колись, жодного разу не було такого: спільного погляду, очі в очі. Напруга підросла, здалось навіть, що ось почую розряди грому, та ні… Драгомир взяв у руки ручку, занурив перо у чорнильницю й розписався десять разів, навпроти кожної книги. Підпис його - розкішний, досить широкий з елементами, які не можна повторити.

Далі чоловік взяв книги й направився у читальню, яка знаходилась у наступній залі. А я дивилась йому вслід й у моїй голові проти волі виникали спогади. Такі навʼязливі уривки, емоційні й хвилюючі. Які по іронії і по факту події, яка щойно відбулась, нічого не варті для другого співучасника - тобто Драгомира Кередана, дракона й першого радника владики драконів.

Цікаво, а він одружений? Чи знайшов собі іншу жінку, яку покохав? А може просто одружився за домовленістю, задля укріплення політичних звʼязків? Може навіть має спадкоємця. Точно, для драконів це надважливо, особливо для родовитих сімей, вони помішані на цьому. Згадала, дракони ще одружуються виключно з драконами, тобто жінками, що є теж драконами. А не з жінками інших рас.