Інтерлюдія. Експедиція

[Система: Статус експедиції]

Готовність: 60%
Ресурс біологічний: вичерпано на 90%
Ресурс мінеральний: вичерпано на 96%

Координатор здригнувся. Холодні цифри на екрані здавалися вироком — він і уявити не міг, що засіки станції перетворилися на порожні склепи.

— Нічого страшного, — прошепотів він, і його голос, незвично живий, всотався в тишу залу керування. — Цього вистачить. Експедиція компенсує втрати. Один рейд, лише одне вдале захоплення — і біомаса потече венами станції.

Він заспокоював себе, дивлячись на датчики Покликнішньої оболонки. Мінеральних відкладень на броні вистачало, щоб відбудувати палуби заново, але без «соку» — без живої органіки — всі ці механізми залишаться мертвим накопиченням металу.

Технології володарів Адохай були величними: живі кораблі, пульсуючі кабелі, розумні принтери. Але ця краса вимагала жертв. Станція евакуювала весь ресурс, коли енергетичний колапс був хоч і далеким, але неминучим, немов позбуваючись баласту, сліпо довірившись планеті, на орбіті якої тепер зависла.

— Ну що ж... почнемо, мабуть, — сказав Координатор гучніше.

Гулка луна закидалася між склепіннями.

— Системо, готовність до старту.

— Є готовність до старту. Доповісти про стан захисту? — голос Системи був сухим, як шелест старого пергаментного сувою.

— Доповідай.

— Стан захисту: 8% від потрібного.

— Як?! — Координатор ледь не зірвався на крик. — Системо, звіт!

Екран захлинувся каскадом даних. Нескінченні рядки логів, помилок і збоїв полилися вниз. Стазис був занадто довгим. Міжвсесвітні переходи, ці стрибки крізь порожнечу, випили запаси до краплі.

Але в його розумі жевріла надія: він відновить усе. І тоді Володарі дарують йому новий цикл — вічність в обмін на вірність.

І знову, всупереч логіці, у свідомості спалахнули образи: блакитне небо, шелест листя, тепло справжнього сонця.

«Мій дім», — майнула шалена думка.

— Ні, не може бути! — Координатор різко хитнув головою, відганяючи марення. — Мій дім — тут. Я був тут завжди.

Але пам'ять бунтувала. Образи ставали яскравішими, болючішими, прориваючись крізь нейронні блокатори.

«Ми йдемо, візьми те, що твоє за правом», — безликий голос штирхнув по нервах.

— Надмірна мозкова активність. Необхідна корекція, — безжиттєво констатувала Система.

— Немає потреби, — швидко відповів Координатор, відчуваючи, як спиною пробіг холодок. — Звіт буде відправлено Володарям.

Він здригнувся. Страх перед гнівом Адохай був сильнішим за біль у голові.

— Добре. Йду.

Він повільно зайшов у капсулу корекції. Прозорий пластик зімкнувся, спалахнули хвилі сліпучо-білого світла, і холодний туман огорнув тіло. Процедура зайняла секунди.

«Дивно... раніше це тривало довше», — подумав він, виходячи наПокликні.

Марення не зникло, воно лише притупилося, перетворившись на фоновий шум. Це був збій. Серйозний збій у протоколах лояльності.

Рука Координатора зависла в сантиметрі від сенсорної панелі. Він хотів ввести команду перевірки системи, зазирнути в саме осердя помилки... але завмер.

— А може, не варто, — промайнула думка.

— Чекаю на команду, Верховний Координаторе.

Пальці здригнулися. Невідомість манила, і він прибрав руку.

— Експедиція... старт! — видихнув він.

Покликні, під шарами космічних нашарувань і мінеральних наростів, почали провертатися титанічні механізми. Величезні ворота стартового ангара прийшли в рух, скрегочучи й розриваючи нашарування «шкіри» станції.

Сяюча куля, схожа на краплю ртуті, повільно вислизнула в чорноту космосу.

Секундна затримка — і вона хижою іскрою помчала до планети. Туди, де сенсори вже зафіксували щільні скупчення живих форм.

Потенційний ресурс чекав на свого женця.