Розділ 17. Криваве полювання

Квінт гнав транспортер дном каньйону, на межі можливостей оминаючи масивні валуни. На задньому сидінні, притиснувши вуха і вчепившись кігтями в обшивку, сидів Рах, який заскочив у кабіну в останню мить. «Він ішов пішки й не міг піти далеко», — гарячково думав Квінт, налаштовуючи комунікатор на пошук сигналу.

— Ох ти ж... — вирвалося в нього, коли прилад видав результат. — Двадцять кілометрів відмахав!

Екран комунікатора блимнув, відображаючи два пропущені виклики. Перший — від Скарда. Той, увесь заляпаний машинним мастилом, здивовано дивився в камеру:

— Ти куди це летиш, герою?

— Ордо потрапив у засідку граків, — кинув Квінт, не відриваючи погляду від дороги. — Наздоганяй!

— Та щоб йому ніколи не просохнути! — вилаявся Скард. — Давай координати, виїжджаю з аванпосту.

Другий виклик прийшов від Зігми.

— Квінте, що сталося? Я задрімала...

— Ордо в засідці, поранений.

Зігма миттєво зібралася, сонливість як рукою зняло.

— Що від мене потрібно?

— Скажи доку, хай готує свої залізяки. І повідом префекта.

Зв’язок почав перериватися, перешкоди спотворили зображення, але Зігма встигла кивнути й відключилася.

Точка на карті стрімко наближалася. Квінт скинув швидкість. Рах перестрибнув на переднє сидіння і утробно загарчав, оголюючи ікла.

— Що, чуєш цих гадів? — Квінт міцно вхопив караха за загривок, утримуючи на місці. — Не поспішай, друже. Треба діяти обережно.

Але карах не збирався чекати. Він вистрибнув із транспортера просто на ходу і, притискаючись до сухої землі, миттєво розчинився в тінях глибокої розщелини.

«Ну, ти точно не пропадеш», — подумав Квінт. Він заглушив мотор і вибрався з машини. Ціль була Покликсім поруч.

Обережно визирнувши з-за скелі, Квінт почув одиночний постріл, що луною прокотився каньйоном. Картина попереду не вселяла оптимізму. З десяток граків кружляли в повітрі над темним входом у невелику печеру. Нападники то каменем падали вниз, то знову злітали в небо, зрідка кидаючи вглиб грота отруйні шипи. На камінні вже нерухомо лежали тіла п’яти граків, а навколишні скелі були густо заляпані їхньою темною кров’ю.

Квінт припав до прицілу гвинтівки. Оптика була чудовою: поле бою бачилося як на долоні. Переключившись у снайперський режим, він вибрав ціль — грака, що ширяв на найвіддаленішій дистанції. Точка в прицілі блимнула, підтверджуючи захоплення. Квінт плавно видихнув і натиснув на спуск.

Почувся глухий хлопок. За секунду голова грака розлетілася кістяними бризками, і його тіло безформною ганчіркою рухнуло вниз.

— Мінус один.

Інші навіть не помітили втрати — жага крові й бажання дістатися затиснутого в кут офіцера засліпили їх. Точка знову блимнула. Другий грак, так само на периферії, втратив голову.

Раптом краєм ока Квінт помітив рух. До нього, ховаючись у складках каменю, повзли двоє супротивників.

«А ви не такі вже й ідіоти, — майнула думка. — Заслін у секреті залишили».

Квінт різко розвернув ствол і вистрілив майже не цілячись. Один із граків із діркою в грудях повалився на каміння, але другий встиг стрибнути. У польоті він метнув смертоносний шип. Снаряд із противним свистом ударився у валун за кілька сантиметрів від голови капітана. Шип увійшов у породу і задимівся, із шипінням роз’їдаючи міцний камінь.

«Потрапить у мене — хана», — пронеслося в голові. Квінт розтиснув пальці, випускаючи марну в ближньому бою гвинтівку. Перш ніж вона торкнулася землі, у його руці вже тьмяно мерехтів меч. Грак усією масою обрушився зверху. Квінт встиг побачити величезні фасеткові очі й перекошену пащу, перш ніж тіло супротивника напоролося на лезо. Удар був такої сили, що приголомшеного капітана відкинуло до стіни, а зверху навалилася важка туша, заливаючи його липкою смердючою кров’ю.

Клубок нудоти підкотив до горла — від убитого йшов жахливий сморід. Насилу зіштовхнувши з себе вмираючого ворога, Квінт вихопив меч і одним коротким рухом відтяв граку голову.

Тим часом від основної групи відокремилися ще двоє. Важко махаючи крилами, вони почали заходити на капітана. Гвинтівка валялася осторонь, часу на перезарядку не залишалося. Квінт виставив меч перед собою, гарячково вихоплюючи з кобури пістолет.

У цю мить довга тінь розпласталася в повітрі. Рах потужним стрибком врізався в одного нападника, попутно приголомшуючи хвостом другого. Усі троє кубарем покотилися землею. Пістолет нарешті опинився в руці Квінта. Ледь торкнувшись землі, Рах різким рухом перегриз горло першому граку — струмінь крові зблиснув на сонці. Другий замахнувся для кидка, але перший постріл Квінта відірвав йому кисть, а другий — перетворив голову на місиво.

Карах коротко глянув на господаря і метнувся до входу в печеру. Квінт підхопив гвинтівку. Прицілюватися вже не було потреби: граки щільним строєм намагалися прорватися всередину. Два постріли — і два тіла покотилися схилом. Четвірка, що залишилася, вперто лізла в зів печери. Квінт прицілився, натиснув на спуск... Глухе клацання.

«Осічка!» — гвинтівку заклинило гільзою.

Відкинувши зброю, він кинувся вперед. Знову ледь помітною блискавкою пронеслося тіло Раха, що встромив ікла в чергову тушу. До входу залишалося десять кроків. Квінт подолав їх за мить. Помах меча — і лезо з антиматерією, не зустрічаючи опору, розсікло спину й кістки найближчого ворога. Останній із граків обернувся, і меч увійшов йому просто в роззявлену пащу. Істота захрипіла і, завалюючись, перекрила своїм тілом прохід.

Переступивши через мерців, Квінт опинився всередині. У слабкому світлі, що пробивалося зПокликні, він побачив Ордо. Той сидів, притулившись до стіни. Одна його рука висіла батогом, знівечена величезною раною, іншою він з останніх сил вчепився в горло хрипкого грака, що навалився зверху. Квінт підскочив і зніс голову останньому ворогу. Фонтан крові залив Ордо. Туша почала осідати, але затиснутий у кігтистій лапі чорний шип усе ж встромився в ногу пораненого.