Интерлюдия. Головний Координатор

[СИСТЕМА: СТАТУС КРИТИЧНИЙ]

[ОБ’ЄКТ: ГОЛОВНИЙ КООРДИНАТОР]

Відлуння рознеслося всіма рівнями станції. Це був не звук, а суха вібрація ланцюгів, що помирають, яка віддавалася в самих кістках.

[Небезпека]

[Воскресіння Головного Координатора]

Істота опритомніла. Чистий розум у перші секунди був подібний до порожньої білої кімнати — він був ні на що не здатний. Потім почалося відновлення. Пам'ять вливалася в нього важким, в’язким потоком: уривки зоряних карт, коди доступу, обличчя тих, чиї імена давно стерлися з літописів Всесвіту.

[ВИБІР ПРИЙНЯТНОЇ ФОРМИ]

Перед очима істоти, що ще не мала повік, промайнули сотні біологічних креслень. Він віддав мисленнєву команду, обравши одну з давніх, універсальних моделей. Те, що було його тілом — аморфна маса — почало змінюватися. Це було болісно. Жахливо болісно. Молекулярні зв'язки розривалися і зшивалися заново, кістки витягувалися зі скреготом, шкіра натягувалася на каркас.

— Звіт… — це було перше його слово. Голос прозвучав хрипко, надломлено, немов тріснув сухий лист.

Перед очима полетіли мільйони рядків даних. Текст тремтів, деякі символи безнадійно обсипалися «цифровим сміттям».

— Резюме, — коротко наказав Координатор, звикаючи до ваги власної руки.

Безликий голос системи, позбавлений будь-якої інтонації, відповів одразу:

— Колапс енергосистеми. Станція не функціональна.

— Дії? — він спробував ковтнути, але пересохле горло відгукнулося різким болем. — Необхідне поповнення мінеральних резервів. Рівень енергії критичний.

Координатор повільно простягнув руку. Його пальці, ще липкі від регенераційного складу, торкнулися сенсора відкриття капсули. Нічого не сталося. Панель була мертвою, вкритою товстим шаром білястого нальоту.

— Система… екстрений режим! — прохрипів він.

Глухий удар. Піропатрони, вмонтовані в пази капсули мільйони років тому, спрацювали неохоче. Кришку відкинуло вбік, і в обличчя Координатору вдарив запах, якого він не очікував: сирість, пліснява і важкий дух застояної води.

Він встав невпевнено, похитуючись, заново вчачись керувати суглобами. Великий зал, де спочивала його капсула, лежав у руїнах. Це не було запустіння — це було торжество дикої природи всередині тріумфу технологій. Зі стелі, пробиваючи титанові перекриття, звисали масивні сталактити. З них методично капала вода, вибиваючи ритм у тиші. Саме шар вапна, що наростав століттями, замурував капсулу, перетворивши її на частину скелі. Повітря було сперте, важке від випарів. Стіни, колись дзеркально гладкі, густо вкрилися лишайником і слизькими патьоками вологи.

Невпевнено переступаючи через уламки обладнання, Координатор рушив до виходу. У коридорах станції він бачив не просто хаос — він бачив ентропію в чистому вигляді. Темрява тут була щільною, осяжною, її порушували лише рідкісні іскри вмираючої проводки.

У центральній рубці на нього чекала та сама картина: пульти керування перетворилися на безформні кам'яні брили. Насилу віддерши від головного екрана закам'янілу вапняну кірку, він запустив діагностику. Пальці ковзали по мертвих клавішах. На кожен запит про запуск систем приходила одна й та сама бездушна відповідь:

[КОЛАПС ЕНЕРГОСИСТЕМИ]

Полишивши марні спроби, він вийшов із рубки і попрямував до відсіку аварійних потужностей. Станція перетворилася на зарослий, чужорідний склеп. Шлях перегородили масивні двері, вкриті товстою бронею з іржі та сольових наростів. Напружуючи всі сили нового тіла, Координатор заповзявся здирати цей шар. Нігті скреготали по каменю, поки під ними не з’явилася сенсорна панель.

Двері піддалися з мерзенним, пронизливим скрипом, від якого зі стін посипалася труха. Всередині, під шаром багатовікового пилу та зотлілих захисних чохлів, стояли два енергетичні накопичувачі. Один був порожній. У другому тьмяно мерехтів індикатор — рівно половина заряду.

«Скільки ж минуло часу?» — подумав Координатор і сам собі усміхнувся. Час для його виду завжди був величиною змінною, але зараз він відчувався як океан, що розділив його з минулим.

— Система… запустити режим відновлення.

— Режим відновлення запущено. Ресурсу вистачить на десять відсотків потреб першої черги.

Повернувшись у центральну рубку, він вивів на екран огляд простору. Станція прокидалася болісно, немов виходячи з коми. Екрани оживали повільно, через перешкоди та смуги. Нарешті, зображення, що стрибало, набуло чіткості.

Перед очима Головного Координатора постала Червона планета, порізана глибокими каньйонами. Вона була так близько, що здавалося, можна торкнутися її поверхні.

— Система, перелік матеріалів для реанімації.

На екрані замиготів список: ферум, силіціум, органіка…

— Шляхи досягнення?

— Планета з ресурсами знаходиться в зоні захоплення, — відповіла система.

— Спорядити експедицію?

— Приступай.