Поклик Вежі

Розділ 5. А не такий уже й рай

Добряче набравшись вина, усі розповзлися по своїх відсіках. Сирена істерично загорлала вже під ранок. Квінт заледве розліпив очі. Кілька секунд він не міг зрозуміти, де перебуває. Попри жахливе похмілля, він схопився і кинувся в коридор. Позв повз нього пробігли Скард і Маркай, не звертаючи на нього жодної уваги. Квінт забарився на мить і відчув, як хтось схопив його за конір і тягне за собою.

— Новачку! — почувся різкий голос. — За мною, швидко!

— Що сталося? — вигукнув Квінт.

— Граки, — коротко кинув незнайомець, який тягнув його за комір. — Я Вал, роби, що скажу, або здохнеш.

Вони вбігли в кругле приміщення, яке виявилося вогневим постом. Захисні бронедвері повільно розповзалися в боки, відкриваючи широку бійницю та передсвітанкове небо. У приміщенні на лафеті, явно зробленому вручну, стояла зброя — щось середнє між величезним кулеметом і гарматою.

— Тягни магазини, он там ззаду лежать!

Квінт побачив акуратно складені на стелажах великі ящики. Він схопив два і ледь зміг зрушити з місця.

— По одному, дурню, надірвешся! — Вал стрибнув у крісло стрільця. — Будь готовий міняти, коли закінчиться, і підтягуй ще.

Він одягнув на голову шолом із прицільним сканером. Гучно брязнув затвор.

— Хто такі граки?

— Зараз побачиш, пацане, тільки не обробися.

У бійницю зі свистом влетів довгий чорний шип і встромився в стіну, пробивши навиліт один із магазинів. Від шипа йшов білий дим, а стіна навколо почала плавитися.

— Ох, як їх багато сьогодні!

Кулемет виплюнув довгу чергу. Кожен п'ятий заряд був трасуючим, і в небо потягнулися криваво-червоні нитки. Квінт побачив у небі дивних істот. Зростом близько двох метрів, із величезними крилами та гребенем чорних шипів від голови до пояса. Істоти були вбрані в якесь ганчір’я і нагадували дикунів. Вони сягали рукою за спину до шипів, відривали їх і метали в бік застави, що оборонялася. Їх було надзвичайно багато.

Кулемет поливав граків, які спритно ухилялися, зливою снарядів. Кожен снаряд розривав істоту на шматки, але на її місці тут же з’являвся новий ворог. Заговорили такі ж кулемети з інших точок, автоматичні турелі освітлювали небо розрядами плазми.

— Бережися шипів! — крикнув Вал. — Окрім кислоти, вони отруйні, відразу здохнеш. Магазин міняй!

Квінт схопив непідйомний ящик і замінив порожній. Кулемет випльовував вогняні струмені, викошуючи лави істот. Стовбур став темно-бордовим.

— Хапай ручний кулемет і прикривай, поки я ствол міняю!

Квінт схопив зі стелажа зброю і відкрив вогонь. Повз голову просвистів шип, ударившись у стіну. Вал здоровенними кліщами висмикнув розплавлений стовбур і на його місце поставив новий. Атакуючі хвилями налітали на заставу, не рахуючись із втратами. На місто в кратері падав кривавий дощ і шматки розірваних тіл. Другий стовбур почав нагріватися від шаленої стрільби, порожні магазини валялися по всьому приміщенню. Квінт стріляв із ручного кулемета, ледь устигаючи міняти магазини.

— Міняю ствол! — Вал схопив кліщі, і в цей момент двоє нападників залетіли в бійницю.

Одного Квінт зніс короткою чергою, але кулемет брязнув звуком порожнього затвора. Вишкірена морда другого нападника видала тріумфальний рев. У пазуристій трипалій лапі був затиснутий шип, яким він цілив у Вала, що стояв спиною.

Квінт зреагував миттєво. Довгий стрибок — і його короткий меч по руків’я увійшов у голову ворога, пробивши її наскрізь. На Квінта хлинула в’язка кров. Тіло нападника перевалилося через бійницю і застигло, звисаючи всередину.

Вал різко обернувся і коротко кивнув.

— Молодець, пацане, дякую.

Кулемет ожив, продовжуючи свої жнива. Коли третій стовбур почав нагріватися, Квінт поставив останній магазин.

— Усе! — крикнув він. — У моєму пусто!

— Під стелажем вогнемет! — проорав Вал.

Квінт, розкидаючи порожні ящики, схопив вогнемет із великим балоном і виставив сопло в бійницю. Нападників стало помітно менше, але вони збиралися в останню хвилю. Кулемет чхнув і заглох. Остання хвиля понеслася в атаку. Квінт вичекав і натиснув на спуск. Стіна вогню накрила ворогів. Крики та рев неслися над заставою. Крізь вогняну завісу через бійницю влетіли два палаючих тіла і покотилися по підлозі. Вал зустрів їх довгим вигнутим ножем, нещадно шматуючи тіла, що горіли.

Раптово настала тиша. Останні поодинокі постріли посилали снаряди навздогін відступаючому розгромленому противнику. Квінт і Вал ледь стояли на ногах, залиті кров’ю ворогів. Нарешті все остаточно вщухло. Обидва знесилено опустилися на підлогу. Брязнув ніж, що випав із руки Вала.

— Відпрацювали на славу, — важко дихаючи, сказав він. — Років десять такого не було, видно, збирали сили.

Квінт спробував розтиснути руку, якою стискав руків’я вогнемета, але рука не слухалася. Вал, побачивши це, підійшов і з зусиллям розтиснув Квінту пальці.

— А ти вправно того мечем пришпилив. Ще трохи — і мені хана. Дякую, пацане.

— Я не пацан, — лягаючи на підлогу, промовив Квінт. — Я лейтенант Квінт.

— І все? Офіцер і не дворянин?

— Ні. Закон Дублона.

— Так ти з простих, — розуміюче промовив Вал. — Ну, це ролі не грає, все одно молодець. Штани не обробив?

— Ні, часу не було.

Вал посміхнувся.

— Я Вал Атум Галло, будемо знайомі.

— Атум? Серйозно? — тиснучи руку, запитав Квінт. — Каста Атум?

— Так, не витріщайся, не в зоопарку.

— Пробач, я просто...

— Та я знаю, — перебив його, посміхаючись, Вал, — ніхто ніколи не бачив живого Атума. Можеш милуватися.