Розділ 3. За межами ойкумени

«Стерх» плавно відірвався від підлоги, і Квінт відчув, як під ногами завібрувала міць, не схожа на надсадне ревіння звичайних двигунів. Це був низький, ледь вловимий гул, від якого волоски на потилиці встали дибки.

Корабель ковзнув у шлюз — довгий, освітлений тьмяним багряним світлом тунель, який зсередини дійсно нагадував нарізний ствол циклопічної гармати.

Квінт і Маркай піднялися на місток, намагаючись не спіткнутися. Тут усе було інакше: замість громіздких важелів та розсипів тумблерів — матові сенсорні панелі та голограми, що ширяли в повітрі. Центуріон Пентаур сидів у капітанському кріслі, його пальці пурхали над консоллю, віддаючи команди дроїдам. Механічні пілоти зі стрекотом обертали маніпуляторами, їхні лінзи безпристрасно відбивали рядки коду, що бігли екранами.

Корабель вирвався зі шлюзу на волю, але замість того, щоб піти в зеніт, він притиснувся до самої землі, мчачи над пустками на шаленій швидкості. Пил і суха трава за бортом перетворилися на суцільну сіру смугу.

— Може, нам все-таки... ну, трохи вгору? — Маркай, вчепившись у поручень, намагався зберегти безтурботний вигляд, але його кісточки побіліли.

Пентаур навіть не повернув голови. Перед ними стіною виросла висока гірська гряда — гострі, як зуби дракона, піки, оповиті вічними льодовиками. Квінт відкрив рот, указуючи на скелі, але центуріон лише ледь помітно ворухнув рукою, осаджуючи лейтенанта.

— Давно пора, — пробурчав Маркай, коли «Стерх» почав круто задирати ніс. — А то я вже вирішив, що замість польоту ми займемося альпінізмом на повній швидкості.

І тут реальність з'їхала з глузду. Замість того щоб перевалити через хребет, корабель різко накренився і, немов зірвавшись із гребеня невидимої хвилі, майже вертикально помчав прямо в гранітну основу скель. Квінт завмер, його зіниці розширилися від жаху — до зіткнення залишалися частки секунди. Поруч голосно і нецензурно почав гикати Маркай.

Екрани раптово затягнуло сріблястим маревом, по очах ударив сліпучий спалах, і буквально в десяти метрах від каменю «Стерх» просто перестав існувати в цьому вимірі.

— Ідеально, — пролунав спокійний голос центуріона в насталій ватній тиші. — Ми відкрили вікно гіперпереходу всередині планетарної атмосфери, використовуючи гравітаційну тінь гір. Тепер нас не відстежить жоден радар. Місія надто важлива для протоколів безпеки.

Він встав, розправивши складки бездоганного мундира, і пройшов повз застиглих, наче статуї, лейтенантів.

— Чекаю на вас у кают-компанії на брифінг. І мені здається, — він кинув мимохідний погляд на Маркая, — комусь варто змінити штани.

— Мені, — чесно підняв руку Маркай, густо червоніючи, і кулею вискочив із містка.

— Я його не звинувачую, — кинув Пентаур Квінту. — У цивільних після такого маневру буває й гірше.

І тут сталося неможливе: кутики губ Пентаура здригнулися. Він усміхнувся — холодно, але щиро.

У кают-компанії пахло озоном і старим пергаментом. На полірований стіл лягли два кристали, що мерехтіли внутрішнім світлом.

— Інформація на них самоліквідується після завантаження у вашу пам'ять, — почав Пентаур.

Над столом розгорнулася голограма: безформні кам'яні моноліти, що висіли на орбітах.

— Це Вежі. Ми не знаємо, хто їх спорудив, але знаємо, що вони — константа загрози. Дев'ять локацій, дев'ять Веж. Усі спроби дослідити їх провалилися.

— Чому? — Маркай уже змінив гардероб і тепер жадібно розглядав проєкцію.

— Поля невідомої природи. Жоден зонд, жодна людина не змогла підійти ближче ніж на лігу. Вежі з'явилися ще за Юстиніана Першого. За його таємним велінням були засновані...

— Застави з номерами на «0», — закінчив за нього Квінт.

— Саме так. Настанови Імператора називають їх «посланцями з іншої реальності». Тисячі років наші найкращі уми безсилі перед їхньою загадкою.

Квінт недовірливо хмикнув:

— І за стільки віків — жодного прориву?

— Технології всіх відомих нам цивілізацій розбиваються об їхнє мовчання, лейтенанте. Ваше завдання — вступити в розпорядження командира Застави 01 на планеті Да Хет. «Червона скеля» мовою місцевих.

— Тепер зрозуміло, чому це така таємниця, — замислено мовив Квінт.

— А мені не дуже, — зізнався Маркай, почухуючи потилицю.

— Ну ти й бовдур, — беззлобно відгукнувся Квінт. — Вежі — це живе свідчення того, що Імперія не всесильна. Якщо піддані дізнаються, що над їхніми головами висять об'єкти, які сам Імператор не може навіть подряпати, віра в престол занепаде.

Пентаур кивнув:

— Планета класу Бета-12. Аборигени в залізному віці. Мирні, але забобонні. Поклоняються Вежі як верховному божеству. І пам'ятайте: вогнепальна зброя при контактах заборонена. Тільки сталь.

— Ось твоє фехтування і знадобиться! — Маркай штовхнув Квінта в бік. — А то я все думав, навіщо нам ці залізяки на поясі.

Дні потягнулися один за одним. «Стерх» мчав крізь підпростір із неймовірною швидкістю. Квінт годинами вивчав записи з кристала. Картина вимальовувалася лячна: перший Імператор отримав свої знання саме від Веж, або через них. Це був технологічний стрибок із бруду в космос, ціна якого не була названа в хроніках. Бібліотеки були вичищені бездоганно, залишилися лише натяки на те, що Вежі «прокинуться, коли прийде термін».

На десяту вахту Квінт стояв біля панорамного екрана. До нього нечутно підійшов Пентаур.

— Ми проходимо крізь володіння Касти Атум, — тихо сказав він. — Не хвилюйтеся, на цій швидкості ми для них лише тінь тіні.

Квінта пересмикнуло. Атум — падальщики, релігійні фанатики, що залишають після себе згарища та кістки.

— Раджу вам аналізувати все, що побачите, лейтенанте, — продовжував центуріон. — Імператор нервує. Він чогось чекає. І тримайте у вузді вашого маркіза. Надто спритний для таких секретів.

— Він хороший хлопець, хоч і дворянин, — усміхнувся Квінт.

Пентаур подивився на нього з сарказмом: