4

— Не все нав’язане погане, — врешті промовив Грем.

— Але ж традиції…

— Традиції, але не магія, — трохи різкіше, ніж потрібно було урвав дівчину Грем й перевів погляд на вогнище.

Свято тривало. Мешканці поселення хоч і знали про посланця лерда та не зважали на його присутність. Люди веселилися, танцювали та підливали напої в кухлі. Моргана, виконавши всі потрібні ритуали, стояла неподалік Грема. Однак її доволі швидко втягнули до танців.

Грем лишався остронь. Хоч час від часу до нього підходили місцеві й пропонували їжу чи випивку.

Після півночі веселощі почали стихати. Люди розходились й Грем помітив, що й Моргана також збирається йти.

— Вранці вирушаємо, — промовив тоном, який попереджав, що заперечувати та опиратися безглуздо.

— Я буду готова, — кинула дівчина й закутавшись в плащ пішла до свого помешкання.

Грем якийсь час дивився їй вслід. Темрява заховала дівчину щойно та відійшла від вогнищ на кілька метрів. Підхопивши свою сумку, яку він зазделегідь приніс ближче чоловік поволі попрямував слідом за Морганою.

Зовсім скоро вона увійшла до свого помешкання й Грем у пошуках місця для ночівлі вдивлявся в темряву. В цей момент на небі зійшов місяць й освітив місцевість. Це допомогло Грему вибрати найкраще місце для ночлігу. Бо хоч Моргана й обіцяла не втікати та він не зовсім довіряв їй. Зрештою, облаштувавшись, він вкутався в плед та ліг горілиць та поволі заснув.

Прокинувся Макбін від легкої прохолоди та вологи на обличчі. Сівши Грем оглянувся. Туман накрив землю приховуючи все, що було трохи далі, ніж за десяток кроків.

Порившись в сумці він дістав шматок хліба та в'яленого м'яса і, швидко поснідавши, запив все це водою з фляги. Після цього зібрав свої речі і рушив до будинку Моргани. Варто було йому занести руку для того, щоб постукати в двері, як вони відкрилися і дівчина постала перед ним у всій своїй красі.  На ній був темний дорожній плащ, а світле сріблясте волосся було акуратно заплетене в косу. Мимохіть чоловіку закортіло розпустити її. В руках дівчини була корзина з підготовленими продуктами й Грем простягнув руку аби взяти її. Проте дівчина відхилилась і пройшла повз нього.

— Боявся що я втечу? — уїдливо промовила Моргана, — Я ж казала що нікуди не зникну 

— Я ще не певен що можу тобі довіряти, — відповів Грем опускаючи руку. Те, як трималась Моргана імпонувало йому. 

Під супроподом мовчазного горянина Моргана обійшла невелику хатину та увійшла до дерев'яного хлівчика. Почулось тихе іржання коня. Грем помітив, як дівчина щось тихо нашептала йому перед тим, як накинути сідло. Несподівано для себе він усміхнувся. Це було схоже на нього самого. Він теж любив поговорити зі своїм конем. 

Тим часом дівчина вивела коня й з очікуванням поглянула на Макбіна.

— То, можемо вирушати?

Грем ствердно кивнув головою та підхопивши вуздечку коня попрямував до того місця де лишив пастися свого коня. Дібравшись до поляни, де все ще витав аромат вогнищ та попелу він гучно свиснув. Відразу ж почулось приглушене тупотіння. Опинившись поряд з господарем кінь тихо заіржав. Грем взявся його сідлати та прикріплювати речі. Попри те, що він хотів повернутися додому якомога швидше, він все робив надзвичайно повільно. Наче відтягуючи неминуче.

Дорога була важкою. Ранковий туман розвіювався довго, а на заміну почався дрібний дощ. Накинувши на себе кілт, Грем раз по раз поглядав в сторону Моргани. Здавалося, що вона ось ось має попрохати зупинитися чи повернутися. Але ні. Дівчина лише щільно закуталася у плащ й їхала мовчки.

— Якщо потрібно, то можемо зупинитися, — врешті не витримавши промовив Грем. Зрештою, винною вона була чи ні, але вона — жінка. І він не міг поводитися з нею жорстоко.

— Швидше доїдемо, швидше завершимо цю історію, — врешті промовила дівчина. 

Грем хмикнув. Хто зна чого в цій дівчині було більше: гордості, дурощі чи безстрашності. Те, що дівчина мала якийсь план втечі Макбін не розглядав. Надто був певним, що вона цього не зробить. В першу чергу через те, що він не дозволить цьому статися.

— Пів години нічого не вирішать, — раптом заперечив він натягуючи повід.

Морані нічого іншого не лишалося як вчинити так само як і він. 

— Якщо ти наполягаєш, — стенула вона плечима. Хоча насправді була рада розім’яти ноги адже ніколи раніше не їздила так далеко.

Запримітивши широке дерево із густим листям, Грем попрямував до нього. Дівчина відв’язала від коня кошик й пішла слідом за ним.

— Поїмо заодно. Якщо вже зупинились, — пояснила вона у відповідь на німе питання воїна.

— Зваж на те, що в нас попереду ще довга дорога, — застеріг її Грем щойно дівчина потяглася до ароматного шматка запеченого м’яса.

— Нам вистачить, — коротко кинула Моргана.

Грем же від слів дівчини відчув дивне відчуття в грудях. Він не був для неї другом чи охоронцем. Швидше конвоєм. Проте вона розраховувала їжу не лише для себе. А й для нього.

— Розкажеш про себе? — він раптово змінив тему, викликавши цим здивування дівчини. Та вона лиш пирхнула у відповідь.