1

Грем їхав не поспішаючи. До невеликого селища на межі його клану лишалось зовсім небагато. Саме там жила та, заради якої він добирався сюди. Він чув про цю жінку й раніше. Але, на відміну від свого брата, не був таким категоричним щодо неї. Хоча, заради справедливості, варто було зазначити, що претензії лерда були не безпідставними. Адже люди звертались до неї не просто як до знахарки, яких цінували в кожному клані, а як до відьми, яка нібито говорила з духами. Ба більше, знайшлись такі, що з її допомогою шукали правду в злочинах та обманах і після цього вершили самосуд. Хоча такі справи вирішував лерд. Якщо на різні манічні штучки Броддік не звертав уваги, то останнього терпіти не бажав.

Після весілля Алани Макбін повернувся до рідного клану. Звісно, Грем радів за неї, як за подругу. Але й в грудях неприємно стискало через те, що їх пара не склалася. Адже вона справді запала йому в душу. Були миті, коли він шкодував про те, що допоміг вирішити ту ситуацію з Ієном. Але все ж, його сумління знову й знову доводило, що якби вчинив інакше, то шкодував би про це. Зрештою, все таємне стає явним.  

Чи то бажаючи відволікти Грема від смутку, чи то не бажаючи втягувати в цю справу сторонніх, брат, як лерд клану Макбін, відправив воїна до крайнього поселення із особливим завданням: привезти в замок відьму.

— Я вже посилав людей аби попередити її. Проте знову й знову вона ігнорує мої слова. Тож пора поговорити мені з нею особисто.

— Я гадав, що ти більше не віриш в це, — буркнув Грем дивуючись завданню брата, — Здається той священник, що намагається навернути нас у нову віру, буде не надто задоволеним твоїм прикладом, — віджартувався Грем. Хоча смішно не було жодному з них.

— Гадаю якраз навпаки, гмикнув Броддік, — Та зараз не про це. Достав сюди Морану. І чим швидше, тим краще. Заодно розвієшся.

Грем зробив як сказав брат. Точніше — звелів. Бо попри все, в його голосі звучали владні нотки. Відразу після розмови він зібрався та вирушив у дорогу. 

І ось він був майже на місці надворі сутеніло й він вагався поміж тим чи в'їжджати в поселення, чи заночувати тут, а вже вранці вирушити на пошуки Морани. Врешті, якийсь час повагавшись він все ж вирішив їхати в поселення. 

Попри пізню на вулицях досі походжали люди. В основному жінки й діти. Повз пильне око воїна не промайнуло те, як на обличчі деяких навіть відбилася тривога та страх.

Цікаво думав Грем, що змусило їх злякатися. Він сумнівався, що це через його приїзд. Адже їм не було чого боятися.

Зрештою він добрався до центру поселення і тоді йому все стало зрозумілим. Окрім традиційних багать які готувалися до свята Самайн тут також було підвищення, схоже на жертовник. 

— Що тут відбувається? — прогримів він оглядаючись навколо. Всі завмерли та повернули обличчя в його сторону. Спустившись з коня, Грем підійшов ближче до жертовника біля якого копошилася жінка в темному вдяганні незважаючи на його оклик. Інтуїція підказувала йому що це і є та сама жінка за якою він приїхав 

Зупинившись він впер руки в боки та повторив своє питання пробурюючи її поглядом.

— Що тут відбувається?! — в його грудях вирував гнів, адже жертвоприношення було давно заборонено на території їх клану. 

Проте, не зважаючи на питання Грема, жінка мовчала далі працюючи, тож Грем підійшов до неї в притик.

— Судячи з усього ти Морана? — запитав вже й не сподіваюсись на відповідь. Через її мовчання в грудях Грема починало бурлити обурення. Його боялись та поважали чоловіки й воїни. Проти тендітної жінки він виглядав справжнім велетнем. Але вона не реагувала на нього. Тож, втративши терпіння він потягнув за накидку, яка була на жінці. Через це вона випрямилась та повернулась обличчям до Грема, тим самим змусивши його заклякнути.