ГЛАВА 19

Капітуляція з квартири Косача зайняла добрих хвилин двадцять. Поспіхом привела себе до ладу, зібрала необхідні речі (знала, що навряд колись повернусь в колишнє помешкання),  а ще зателефонувала мамі та попередила, що сьогодні швидше за все залишусь в Асі. Про свої нічні пригоди з Косачем вирішила не розповідати, нехай залишаються виключно в моїй пам’яті.

Владислав стримав слова. Не дивлячись на ранню годину, моя Мазда спокійно стояла на паркувальному майданчику поряд багатоповерхівки. Місто вже прокидалось, його мешканці метушились в свої справах та проблемах, де когось чекало крісло в офісі, на когось – каса в магазині. Дітлахи з величезними рюкзаками (і що тільки в них накладено) веселими компаніями добирались за черговими дозами знань,  а зовсім маленькі дріботіли за мамою чи татком на повний день відбування в дитячі садочки. Весна невпинно вступала в свої права. Сонце світило яскравіше, блакитне небо посміхалось світу чистою безхмарною  височінню, ще трішки – і на деревах з’являться перші листочки.

Ася зустріла мене з почервонілим носиком та теплим шарфиком навколо   шиї. Виглядала подруга недуже.

-Проходь, рада, що так швидко доїхала, бо часу у нас обмаль, - пропускаючи в квартиру, вона одразу приступила до головного.

-Ти захворіла?

-О, так! Саме березневі коти активізувались, а головна претендентка на їхню руку і серце злягла з ГРВІ, - весело посміхнулась дівчина. – Ти теж, до речі, не надто блищиш красою. Що сталось?

Подруга поставила переді мною філіжанку кави і тарілку з бутербродами. Її квартира знаходилась в елітній новобудові міста і по плануванню скидалась швидше на студію якого-небудь художника – абстракціоніста. Величезна кухня служила одночасно і вітальнею, і спальнею, і кабінетом, а ще не надто компактно була облаштована гардеробною. Увесь цей простір, виконаний в світлих пастельних тонах,  починався одразу від вхідних дверей і скидався швидше на величезний торговий зал супермаркету. Навпроти чималого панорамного вікна стояло двоспальне ліжко, застелене, отже Ася прокинулась давно.

-Та так, нічого, - ухилилась від відповіді.

-Ох, Женька, ти, як завжди, вся така таємнича і неприступна! – надула губки подруга. – Мабуть, з Косачем зустрічалась? Він сьогодні вперше за останній рік спізнився на роботу.

Фрази про колишнього насторожили і опустили до позначки «нуль» препаскудний настрій.

-Звідки в тебе такі відомості? Ти ж, наче, сьогодні вдома, в управу не їздила.

Ася відмахнулась, весело засміявшись.

-Танька, секретар генерала Дубова, телефонувала, от і поділилась новиною. Косач прогавив «літучку».

- Дубов ще керує управою? – чомусь поцікавилась, надкушуючи бутерброд.

-Ага! – дівчина невдоволено закотила очі. – І не збирається гад покидати зручне крісло. Такий весь із себе, неприступний бастіон цнотливості! Уяви, не одружений, без коханки, і не клюнув на мене.

Ася саркастично припідняла свій переконливий третій розмір. Не втримавшись, я пирснула сміхом. Таки Ася – непереборний оптиміст.

-А що ти за вакансію знайшла? Я просто згораю від нетерпіння,  -  нарешті поцікавилася найголовнішим. Можливо справді дівчина допоможе мені влаштуватись.    

-В холдингу «Аркадія» з’явилась посада в юридичному відділі. І не питай, якими правдами я дізналась про це.

-«Аркадія»? – насупила брови, бо назва мені нічого не говорила.

-Філія, яку нещодавно відкрила в нашому місті сестра Косача   - Лора.

-Що? – витріщила на неї очі. – Ти пропонуєш мені піти працювати в компанію Владислава? Ти з глузду з’їхала! 

-По перше, фірма належить Ларисі, - дівчина почала театральна загинати пальці, - по друге, Косач не втручається в справи холдингу, по третє, це престижна робота, яка допоможе тобі повернути сина. Не будь дурною, погоджуйся. Врешті, тебе ще не прийняли. Це тільки співбесіда.

Слова Асі звучали занадто переконливо, щоб відмовитись від перспективної можливості. І дійсно, не факт, що мене із довідкою про звільнення з місць не стільки далеких, візьмуть працювати юристом.

-Погоджуйся, -  помітивши мої сумніви, дожимала та. – Женька, це твій шанс доказати Косачу, чого ти варта!

Напевне, останній аргумент постав найпереконливішим. Важко видихнувши, із наростаючим тремтінням в душі врешті ствердно кивнула головою. Ася навіть підскочила і заплескала в долоні, мов дитина.

-Вуаля, люба! – дівчина махнула перед моїм обличчям аркушем з надрукованим текстом резюме. – І не дякуй мені. Залишиться тільки тебе приодіти. У нас на все про все залишилось три години!