ГЛАВА 17

ВЛАДИСЛАВ

Останній раз я бачив її в судовому засіданні. Змучена. Подавлена. Зневірена. І … не моя. ..

Із стуком молоточка суді після оголошення вироку, Женю одразу вивели з клітки, призначеної для утримання затриманих підсудних. Той день я пам’ятатиму завжди, бо тоді вмер я. Назавжди вмер Владислав, якого знала Євгенія. Для неї і для себе я зробився чужим, жорстоким, цинічним, чоловіком, котрий перетворився на монстра.

 Довгими самотніми ночами, бо день топив на службі,  я думав про неї. Так хотілось вірити в її слова про пітставу! Ось уже рік, я, мов божевільний, шукаю докази її невинуватості. В сотий раз передопитав свідків, підключив можливий негласний апарат карного розшуку, патрульну поліцію, вкотре штурмував експертів, які давали висновки по  експертизах в кримінальному провадженні. Та все даремне… Жодного доказу чи натяку на злощасний позашляховик.

Пізніше дійшов висновку, що мені було б легше сприйняти правду і змиритися з нею, якби Гордієнко зізналася, що перевищила швидкість, а мої батьки загинули з її необережності. Але вона продовжувала брехати. А дівчина таки обманювала, бо якби це було не так, я вже б давно докопався до правди.    

Це було підло: вчинити злочин, а потім перекласти вину на іншого. Терпіти не міг такого в своїй роботі. А тут Женя вчинила так низько і підступно. Якби мені хтось сказав, що Євгенія на таке здатна,  за день до аварії, натовк би  пику.

За рік, який Женя провела у в’язниці, моє життя круто змінилось. Із колись щасливого чоловіка я знову став Вовком-одинаком. Єдиною розрадою були мої діти. Злата часто розпитувала про Женю і я не знайшов кращого пояснення, як сказати дівчинці, що та поїхала в іншу країну виконувати небезпечне завдання. А Ваня жив без матері. Оточений кількома нянями, він мав турботу та догляд, але був позбавлений материного тепла і любові.  Що мав відповісти на його питання про неньку, ще не знав. Можливо, колись відкрию правду.

Наш сімейний бізнес процвітав. Таки зміг Лорі вправити мізки і зараз вона посідає крісло генерального директора холдингу, зосередивши в своїх руках головний пакет акцій. Сестра ухитрилась відкрити великий філіал в моєму місті і ним успішно керував її студентський друг. Але основною загрозою нашому добробуту завжди був і залишається основний конкурент – Олександр Самсонов. Від цього типа можна було чекати чого завгодно! Щоб захопити холдинг, він навіть намагався звабити Ларису, та сестрі вистачило розуму опиратись його харизмі. А потім смерть батьків … І все змінилось.

В день звільнення Жені мені зателефонував мій агент. Його новина була шокуюча ! Гравському таки вдалось за крупну суму витягнути її із в’язниці. Почувши звістку, з однієї сторони я зрадів, що колишня вийшла на волю, а з іншої – лютував, не міг повірити, що вона продасться  за гроші та пригне в знак вдячності Єгору в ліжко.

Ось зараз Гордієнко стояла під моїм парканом, благаючи зустрічі. Дівчина змокла під дощем і не знати якими правдами дісталась до мого укріплення, бо охоронець точно не міг її пропустити. Вона прийшла до Івана. Підсвідомо розумів, що Женя має повне право на сина, але сліпа ревність до Гравського затуманювала голову. Хворий мозок малював картини одну жахливіше іншої.

Стиснувши до болю кулаки, наказав охороні відправити її подалі. А коли вона зникла, сумління взяло верх. Як  дівчина дістанеться міста? Чи не вскочить в чергову небезпечну халепу, які постійно її переслідують?

 Не втримався, підірвався і помчав наздоганяти. Що мною керувала в ці хвилини? Благородні мотиви? Можливо. Кохання? Я намагався його позбутись. Відповідальність за неї? Таки швидше останнє.

В роздумах наздогнав свого одинокого мандрівника. Дощ лив, немов в небесній канцелярії зірвало всі крани, а вітер так шмагав, як ніби хотів підхопити цю тендітну істоту і віднести подалі від мене.

Швидко вийшовши із машини, кинувся до Жені, та, побачивши мене, дівчина без свідомості впала в мої руки.

-Женю, що з тобою? Потерпи трішки, - я розмістив її на пасажирському сидінні поруч себе.   Коли допомагав їй присісти в салон, помітив темні круги під очима,  бліде втомлене обличчя. Мовчки загорнув схудлу фігурку колишньої  в теплий плед, який завбачливо прихопив з дому, і щодуху погнав в напрямку міста. Через кілька хвилин Гордієнко прийшла в себе. Її погляд був відчуженим, немов дівчина подумки перебувала далеко, хоч і розуміла, що поруч зі мною. Від холоду в неї почали цокоті зуби. Навіть увімкнене тепло не зігрівало промерзле тіло.

Зупинивши авто біля багатоповерхівки, де знаходилась наша квартира, підхопив дівчину на руки та поніс до під’їзду. Женя терміново потребувала гарячої ванни та чаю.   В ліфті теж не спускав з рук. Ми обоє мовчали, не знаходячи сили заговорити про наболілі теми. Так же мовчки відніс її у ванну кімнату, та, включивши воду, прийнявся скидати прилиплий мокрий одяг.

-Я сама… - вимовила ледь чутно.

-Припини, - одразу скомандував, занурюючи її оголену в теплу купіль.

Вона знову замовкла, похиливши голову та прикривши очі. А я взявся губкою розтирати задубіле тіло, швидко і водночас трепетно. Відчув, як Женя розслаблялася, поволі напруга залишала її. Зловив себе на думці, що милуюсь нею, насолоджуюсь ніжністю оксамитової шкірою! Як же я сумував за цією пристрасною жінкою!

-Дякую, - промовила одними безкровними губами, коли моя рука опустилась нижче пупка, і кинула на мене сповнений відчаю погляд. У її синіх очах побачив себе: збудженого, схвильованого із важким диханням.