ГЛАВА 15

Минув майже тиждень від зустрічі з Асею. На пропозицію дівчини переїхати  в її квартиру, я погодилась. Моє  рішення також схвалила мама, чим неабияк мене підтримала в перших кроках до нового життя. Кілька днів я провела вдома в компанії найрідніших мені людей. Душа відпочивала після всіх страждань та поневірянь, яких вдалось зазнати за гратами. Я вільно пересувалась, могла робити все, що  заманеться: співати, читати, гуляти. Але серце ятрило, кровоточило глибокою давньою раною.

-Доню, - якось звернулась до мене мати, коли врешті зібралась збирати речі, - тут з  татком назбирали трохи грошей для тебе.   Сума невелика, але на перших порах вистачить. Тобі потрібно купити новий одяг та взуття.

-Мамо… - перебила її.

-Женю,  людину зустрічають по одягу, тому не сперечайся. Як ти зможеш найти в старих джинсах перспективну роботу?

-Я не візьму гроші, – все ж намагалась запротестувати.

-Візьмеш, бо більше тобі нікому допомогти.

Я перевела погляд на простягнуті купюри. Ці гроші батькам далось важко зібрати, бо значну частину свого доходу вони щоразу пересилали своїй ув’язненій дочці.

-Дякую, - ніжно обійняла неньку. На очах миттю з’явилася солона вода. Було прикро брати кошти батьків, але іншого виходу хоч якось прожити, у мене не було.

Мама залишилась допомогти пакувати одяг, якого у мене виявилось не так то й багато,  раз по раз дорікаючи, що це лахміття не варто даремно перти у місто. Я ж заперечила її моралям, оскільки знала, що з грошима в нас туго і  ще не скоро накуплю собі нових брендових шмоток.

-Ася хороша дівчина, - промовила в задумі матуся, - тобі повезло з подругою.

-Так вона єдина, хто не відмовився від мене в час ув’язнення.

-Все погане залишилось в минулому,  - вона мило посміхнулась, - вірю, тобі вдасться налагодити своє життя, знайти нових справжніх друзів і можливо… зустріти турботливого чоловіка.

У відповідь я лише поморщила носа, зобразивши скептичний вираз обличчя.

-За останнє із списку твоїх побажань – сумніваюсь, хоч Влад і заподіяв мені невимовного болю та страждань, проте серце вперто не хоче викидати його.

Мама  втомлено присіла на край ліжка, задумливо  поглянувши у вікно.

-Інколи клин клином вибиває, тому не зарікайся. Ти молода, життя попереду, а Ваню ми обов’язково повернемо.

-Дякую, - опустилась біля неї та поклала голову на плече. Поруч з нею було так тепло і затишно, а ще  спокійно. Наші роздуми нагло перебив дзвінок мого стільникового. На екрані висвітився номер Єгора Гравського та його фото. Гіркий осад минулої розмови клубком підкотив до горла, перетворившись в спазм.

-Хто телефонує? – поцікавилась мама, вловивши зміни мого настрою.

-Єгор…   -  і нажала кнопку прийому дзвінка.

Привізши мене з колонії додому, Єгор жодного разу не зателефонував. Я теж не наважувалась набрати його номер, не хотіла  даремне давати надію та більше того, знову залежати від  цього чоловіка.

-Я стою біля твого  будинку, вийди, будь ласка, на кілька слів, - прозвучало в трубку замість привітань. Тон голосу Гравського був спокійним та делікатним, але в ньому зчитувались нотки напруги.

З чим Єгор прибув цього разу? Що знову вигадав, щоб привернути мою увагу. Твердо знаючи, що відповім «ні»  на всі аргументи та прохання, накинула легку весняну куртку та вийшла до хлопця.

Автомобіль Гравського стояв на протилежній стороні проїзної частини. Єгор вийшов з нього та тепер тупцював на місці. Ще здаля помітила, як сильно чоловік нервував, навколо нього так і літали молекули хвилювання. Запримітивши  мене, Єгор зупинився, вложивши руки в кишені короткої спортивної курки темно-вишневого кольору, яка гарно пасувала до синіх джинсів та тонкого білого светру. На обличчі була ледь помітна щетина, що було не характерно для звичного Гравського. Можливо справді боляче переживає мою відмову на стосунки? Але поки що  мені не потрібні відносини з чоловіками, тим більше, допоки не поверну сина.

-Привіт, - натягнуто всміхнулась, підійшовши ближче. Ніс одразу зачарував приємний запах дорогих парфумів.  

-Привіт…- важко видихнув у відповідь. Схоже, рішення приїхати в моє рідне містечко за добрий  десяток кілометрів від обласного центру, далось йому не легко. Таки  Єгор переступив  через гордість та самолюбство, а це вартувало чимало. Я застигала в очікуванні пояснення, не наважуючись першою розпитати ціль його приїзду. Була переконана, знову пропонуватиме руку та серце.

-Я приїхав поговорити… про Влада, - врешті вимовив, переступивши  з ноги на ногу.

-Про Влада? – здивовано витріщила на нього очі, немов він сказав найбільшу в світі нісенітницю.  – Що з ним?

Страх, що чоловік приїхав повідомити страшну звістку про колишнього нареченого, оповив кожний сантиметр тіла. Лише зараз вловила себе на думці, що, не зважаючи на всі прикрощі та образи,  не зможу дихати без Владислава. Нехай він буде далеко, буде чужим чи з іншою, аби живий, аби здоровий, аби просто був. 

-На тобі лиця нема, - трепетно провів по щоці кісточками пальці. – Так хвилюєшся за нього?

Зрозуміла, що попала в пастку власних емоцій. Заперечувати очевидне було б верхом егоїзму та невдячності відносно хлопця. А він продовжував пильно сканувати моє тремтяче тіло синіми очима, в котрих читалась і цікавість, і жаль.