ГЛАВА 12

Коханка? Утриманка? Зручна річ під боком? Хто?

Єгор мовчав… Сказати «дружина» не міг, тому що це означало б поставити хрест на його прокурорській кар’єрі, пляму на татусевому статусі найвпливовішого адвоката міста, і врешті прискорити  виліт на пенсію із м’якого суддівського крісла його любій бабусі. Забагато жертв для мого «так». Тому, після недомовленого,  на слові «моєю» Гравський коректно заткнувся.

-Ні, - відповіла делікатно, ретельно підбираючи кожне слово. – Єгоре, ти хороша людина, надзвичайно красивий чоловік і неординарна особистість, але… Буде несправедливого обманювати тебе чи обіцяти нездійснене.  Між нами нічого більше, ніж дружба.

Наші погляди схрестились -  мій благальний і його зневірений. Два розбитих серця на одному квадратному метрі.

-А заміж за мене підеш? – з його вуст запитання прозвучало відчайдушно.

Що? Він це сказав? Невже не почулось?

Я вдивлялась в сині очі, такі глибокі і відкриті, в них легко читалось захоплення чоловіка моєю особистістю. Він чекав відповіді. Можливо, в глибині душі і жалкував про сказану пропозицію, оскільки тепер на кону стояло його майбутнє та майбутнє його сімї, а від мого рішення залежала не лише доля хлопця.  

--Вибач, - заперечне похитала головою. – Моє серце належить лише одній людині.

- Владу? – іронічно перепитав.

В мовчанці закусила нижню губу. Він і так знав відповідь.

- Наївний! – Єгор стукнув спересердя по кермі, його потемнілі від люті очі метали іскри.

Він знову скоса поглянув на мене, занадто  пильно та прискіпливо як для людини, якій твердо відмовили.

-Він принизив тебе, розтоптав і забув. Твій коханий Влад зробив все, щоб тебе позбавили батьківських прав… - випалив на одному подиху слова, котрих боялась почути понад усе на світі.

Я не вірила…

Не могла повірити…

-Косач не міг так зі мною вчинити. Іван мій син і я маю повне право приймати участь в його вихованні. Тим більше, що з ним я одружена не була.

-Женю, відкрий очі! – Гравський розпачливо розвів руками. -  Влад спроможний  на все, за ним стоять потужні зв’язки, великий бізнес і чималі гроші. На додачу  він займає чималий пост в Головному управлінні нацполіції. Він сильний супротивник, в якого ти ніколи не відбереш сина, жодний суд світу не виправдає тебе, як матір. Не грай з вогнем.

-Мені Косач не страшний, нехай сам боїться, бо заради дитяти я здатна на відчайдушні вчинки.

-Мила моя, кохана,  - руки Єгора обхопили мої холодні долоні в свої дужі, зігріваючи приємним теплом задубілі пальці. – Відпусти минуле, почни життя спочатку, з чистого аркушу. Ти вільна і це головне. Ми можемо поїхати в будь-яку країну чи місто, де нас ніхто не потривожить. Тільки ти і я.

Гравський торкнуся м’якими губами моїх тремтячих подушечок, його дихання, важке та гаряче, стало противним.

-Тобі потрібна тільки я? – вороже перепитала. – А на мого сина байдуже?

-У Вані є батько, - вражений моєю холодністю, занервував Єгор, -  котрий дасть йому все необхідне з тобою чи без. А в нас будуть свої діти. Двоє, троє, як забажаєш. Але наші спільні.

Залишити дитину і помчати на інший кінець світу з не коханим? Віддатись чоловікові, котрий завжди буде для мене чужим? Назавжди відмовитись від сина?

Ні!

Тільки не я !

Про яке можна говорити кохання, якщо не приймаєш дитяти коханої людини? Низько і егоїстично. Весь цей час йому була потрібна виключно я, іграшка, що кілька років тому вислизнула з  рук. Єгор витягнув мене із зони лише для того, щоб ув’язнити в своїй золотій клітці.  А якщо пручатимусь, попрікатиме наданою послугою.

-Я не відступлюсь від Івана… - заперечила тремтячим голосом. – Зрозумій, Єгоре,  в нас немає майбутнього. Я ніколи не зможу покохати чоловіка, який не прийняв мого сина.

Гнітюча мовчанка заполонила простір між двома різними полюсами. Так і сиділи, кожний занурившись у сої думки.

-Це твоє останнє слово, - уникаючи мого погляду, вдивлявся попереду себе Гравський.

-Так… - мій голос прозвучав стишено, але впевнено.

Єгор вийшов із автомобіля, голосно стукнувши дверима. Хоч відійшов в сторону,  добре могла роздивитьсь його силует у вечірній напівтемряві. Спочатку чоловік обхопив голову руками та завмер в спогляданні  сіріючого небо. Опісля, різко розвернуся та спересердя копнув ногою заднє колесо. Його Alfa Romeo похитнулось, я  почула розлючений рев Єгора, крик розпачу. Він не отримав призу, за який так довго відчайдушно боровся. Його відторгнула кохана жінка, дитину котрої не зміг прийняти його егоїзм, бо він навіть подумати не міг, що я відмовлюся від його пропозиції. Заради мене він був готовий пожертвувати своєю кар’єрою, але я не змогла віддати  перевагу йому перед сином.

Отже, у великому океані любові та нелюбові нам судилось розійтись капітанами на власних суднах.  До Єгор, окрім  вдячності, я не відчувала нічого, тому вважала, що рішення моє вірне.

Чоловік з насупленою маски знову відкинутого залицяльника понуро повернувся в салон авто. До мого батьківського дому їхали в цілковитій тиші, занурившись у власні роздуми та нічну темряву.

    По приїзду, я все ж подякувала Гравському. У відповідь він лише кивнув та, коли полишила його автомобіль із своїми пожитками в руках, поспішив «дати по газах».