ГЛАВА 4

Апарат ультразвукової діагностики раз по раз попискував, фіксуючи на моніторі зрозумілі тільки лікареві дані розвитку плоду – мого немовляти, котрого з нетерпінням готувалась незабаром побачити. Із затамованим подихом спостерігала за такими звичними для коротко стриженої, чорнявої жіночки середніх літ в білому халаті, діями: для мене навіть черговий скринінг завжди був справжнім  моральним випробуванням, настільки сильно  хвилювалась. Влад теж нервував, напружено стискаючи мою гарячу долоню. Очі чоловіка, як і мої, прикипіли до зображення нашої дитини. Як же він виріс з часу останнього спостереження! Та і я помітно набрала ваги.

-Вибачте, - винувато промовив  наречений, поглянувши на екран телефону, який уже кілька раз невпинно вібрував в кишені. – Я зараз повернусь, дочекайтесь із заповітною новиною!

Чоловік зник за дверима, а лікар продовжувала огляд.

-Стать дитина знаєте? – не відриваючи погляд від апарату, запитала вона.

-Ні, - натягнулася струною, - в минулі скринінги не вдалось розгледіти.

-А кого чекаєте?

-Дівчинка у нас є, тому – хлопчика.

Жінка відірвалась від роботи та здивовано підняла брову.

-Нічого не розумію, - потягнулась за аркушем на столі, - в направлені написано, що у Вас перша вагітність…

Я поспішила роз’яснити ситуацію:

-Дівчинка – донька чоловіка від першого шлюбу.

Про те, що її мати померла, воліла промовчати. Лікар розуміюче похитала головою та знову прийнялась до обстеження.

-Ви сильна жінка, якщо змогли прийняти чужу дитину як свою, - не втрималась від коментаря.

Двері знову рипнули і на порозі з’явився Владислав. Очі чоловіка стривожено бігали по кабінету, з мене на монітор, на лікаря, і навпаки.

-Сподіваюсь, я нічого не пропустив, - присідаючи поруч мене на стілець, запитав чоловік. Він хвилювався, немов хлопчина перед першим побаченням. Я уявити не могла, наскільки Влад може бути ніжним та вразливим, коли мова заходить про дітей. У такі хвилини він виглядав надзвичайно милим.

-Ну що, батьки, готові?- поцікавилась лікар. У відповідь з Владом переглянулись та мовчки ствердно кивнули головами.-У вас хлопчик, вітаю! З дитиною все гаразд.

І повторне схрещення поглядів, шалений блиск в очах, дві безглузді посмішки від радості і щасливо зжаті кулаки. Влад не втримався: підвівся і ніжно поцілував мене, після чого галантно подякував лікареві за прекрасну звістку.

Косач допоміг мені присісти, уважно вислухав чергові рекомендації, а я увесь цей час спостерігала за ним, невимовно радіючи, що такий чоловік розділить своє життя зі мною. Та неприємний осад після зустрічі з Денисом псував гарний настрій.

-Сьогодні ти сама не своя, - беручи мене під руку, промовив в коридорі Косач. – Що тебе турбує?

Чоловік розвернув мене до себе, змушуючи поглянути в очі, в яких я одразу прочитала недовіру. Влад терпіти не міг, коли його обводять кругом пальця.  

-  Все добре, трішки втомилась, - змусила себе говорити рівно та впевнено.

Затримавши на мені секундний погляд, коханий мовчки відпустив руку.

-Поїхали пообідаємо, знаю хороше місце, де тобі неодмінно сподобається.

-В аеропорт не потрібно ще їхати?

-Перекусимо і поїдемо, - обійняв мене за плечі чоловік. На душі одразу зробилось спокійно та впевнено.

Невеличкий ресторанчик домашньої кухні знаходився на сусідній вулиці із нашим місцем роботи. Дивно, що раніше його не помічала. В приміщенні приємно пахло свіжою випічкою, смаженим м’ясом та ще чимось смачненьким. Влад замовив собі м'ясо з картоплею, я – легкий салат і смачненькі голубчики, а ще котлетку по-київськи, млинці, тістечко, сік,  хотіла круасан, однак посоромилась офіціанта. Коли із частиною їжі було покінчено, не втрималась та запитала нареченого:

-Тендер, заради якого повертається з лікування твій тато, прибутковий?

Влад насторожено підвів на мене очі, опісля відкинувся на спинку  крісла та, продовжуючи мене свердлити незадоволеним поглядом, відповів:

-Женю, з тобою все гаразд? Ти занадто таємнича і цікавишся тим, чим  не потрібно.   До речі, телефонувала організатор нашого весілля. Все майже готово до свята, – на обличчі з’явилась м’яка посмішка. – Ввечері кур’єр доставить твою весільну сукню.

-Невже? – щиро здивувалась, бо сукню чекала з неймовірним трепетом. Її шили на моє замовлення у Франції.

-Ти будеш найкрасивіша і найщасливіша наречена у світі. Я тобі обіцяю.

Владислав притис мою руку до своїх вуст, обпікаючи ніжним дотиком кожний міліметр шкіри.

-Люблю тебе.

-Теж, неймовірно і безпам’яті, - чесно зізналась.

Стільниковий вкотре настирливо загарчав по столі.  Поглянувши на екран, Влад спохмурнів темніше грозової хмари.

-Знову генерал викликає. За батьками потрібно їхати, не зручно викликати їм таксі, все таки тато після лікарні і давно нас не бачив, - проте врешті підняв слухавку, - Так точно, зрозумів, буду через десять хвилин.

-Я можу поїхати в аеропорт, відвезу батьків до нас, а тоді разом повечеряємо, я десь замовлю столик.