ГЛАВА 2

Владислав попрощався  на першому поверсі та, ніжно цмокнувши в щічку, поспішив на чергову «літучку», з легкої подачі якої починався кожний робочий день  відділу карного розшуку. Я теж працювала опером під керівництвом свого нареченого -  майора поліції Косача, але як жінку на сьомому місяці вагітності, мене не закидали непосильними завданнями. Керівництво управління поставилось до мого цікавого положення лояльно і   просто віддало на поталу рутинній писемній роботі, яку ніхто із чоловічого колективу робити не хотів.

А після одруження я не зможу  більше служити в оперблоці – закон забороняє пряме підпорядкування в правоохоронних органах. Так як Влад не змінить служби, вирішили пожертвувати мною, і найближчим часом я очікувала переводу в кадри.

Взагалі, я не була проти такого рішення, навпаки, навіть зраділа. У відділ кадрового забезпечення працювала дорога мені людина. Ось і зараз я підіймалась ліфтом на третій поверх управи, щоб на початку робочого дня привітатись з нею  та випити горнятко чаю.

Допоки кабіна беззвучно підіймалась на потрібний поверх, по звичці заглянула на відображення у великому дзеркалі-стіні. На мене дивилась вродлива шатенка середнього зросту, із довгим каштановим волоссям, яке  добряче відросло, бо я дотримувалась рекомендації мами, мовляв вагітним зістригати його заборонено,  мої сині очі гарно контрастували із підкрашеними коричневим олівцем бровами, акуратний рівненький ніс, напевне інколи занадто допитливий, гарної виразної форми пухкі губенята, які так солодко любить цілувати Влад, і … велетенський живіт. Часом мені здається, що там поселилась двійня! Хоча лікарі стверджують зворотне. Моє дитя - справжня непосида, соває ручками і ніжками, постійно нагадуючи про себе. Як же я хочу нарешті його побачити, взяти на руки та пригорнути!

-Ще трішки, милий, - заспокійливо поклала руку поверх чергового поштовху.

Витаючи в щасливих думках, попрямувала до потрібних дверей.

-Женька, ти знову припхалась на роботу? -  підірвалась із крісла, як тільки я пройшла в кабінет, моя колега та хороша подруга Ася. – Ти зовсім не дбаєш про малюка, скільки можна приходити і копирсатись в цих папірчиках. І куди тільки твій Косач дивиться? Я б на його місці давно…

-Добре, що ти не на його місці, - широко посміхаючись, перебила дівчину на півслові, - і тобі доброго ранку.

Ася сердито похитала головою та всілась на попереднє місце. Красива, доглянута, довгонога блондинка, власниця шикарного третього розміру грудей Ася Бортняк стала мені в стінах управління чи не найкращим другом і соратником. Дівчина завжди вміла ефектно себе подати, хоча, як на мене, їй трішки бракувало жіночої стриманості. Імпульсивність та необдумані слова завжди грали із нею в дурні жарти. Та я звикла. Як всі навколо. Вже місяць Ася працювала у кадрах, невимовно радіючи своїй посаді, адже тепер могла все і про всіх знати. Подруга була ще тією пліткаркою і завжди перебувала в курсі всіх новин.

Ось і зараз, поправивши шифонову блузу в області груденят таким чином, що вони замалим не вивалилися на стіл, діловито показала мені присісти навпроти.

Кабінет дівчини являв собою невеличку кімнатку, в якій вмістились тільки стіл, невеличка шафка та два крісла – один власниці, інший –  відвідувачам. А ще салдеповський сейф, окрашений в тусклий сірий колір. На ньому стояв чайник і незмінних дві  чашки, підписані моїм іменем та її. Чайний вже шипів, а я зручніше вмостилась вислуховувати чергову порцію поліцейських сенсацій.  

-Сьогодні я його зустріла, - дівчина мрійливо закотила очі, в котрих  при згадці про нову потенційну жертву заблистіли грайливі бісики. – Чоловіка своєї мрії.

-Ох, - театрально схлипнула у відповідь.

-Даремно ти так, - надула губки подруга, я зачепила її за живе.

-Добре, вибач! Я  прекрасно розумію – цього разу раз і назавжди!

-От не люблю твого сарказму, - скривила подібність усмішки Ася, але втриматись від розповіді не змогла. – Вранці приїхав новий генерал.

Настала моя черга дивуватись. Попереднього очільника управління перевели в іншу область всього день тому, і на тобі –  ще місце не встигло остигнути, назначили іншого.

-Так швидко? – перепитала та дівчина мене не чула, її роздуми набули характеру монологу.

-Він такий вродливий, статний, впевнений в собі і зовсім не старий… Генерал Дубов...

Склалось враження, що подруга вимальовує як мінімум палкі поцілунки із чоловіком, котрого бачила раз в житті.

-Асю, припини! Можливо він  нікчемний керівник чи гірше того – справжній деспот.

Дівчина ображено перевела погляд в моєму напрямку.

-От завжди ти так, Женю! Всі мої мрії розбиваєш вщент. А що робити невезучій незаміжній дівчинці, коли таких чоловіків, як твій Косач більше не випускають!

Весело розсміялась з щирих слів.

-Ти вірно мислиш, Влад один і неперевершений.

-До речі, Ви хоч подали  заяву в РАЦС, тобі ж незабаром народжувати, а все штампа в паспорті не поставите. Тим більше, живете під одним дахом, - підсунулась ближче до столу подруга та розпочала повчання, які я вчора вислуховувала від матері.

-Не думала, що ти дотримуєшся зажитих стереотипів, - осікла подругу, оскільки та явно лізла не в свої справи. Для працівників особисте життя начальника карного розшуку – таємнича та закрита тема.