2.3

Анна втомлено зачинила двері. День сьогодні був особливо важким. І Віталіка чомусь не було в школі. На щастя, Микола перебував у відрядженні і повинен повернутися тільки завтра ввечері, інакше Ані знову довелося б прикидатися, на що ні сил, ні фантазії вже не вистачало.

Аня приготувала собі легку вечерю, після чого сіла перевіряти зошити/ (Праця стала розрадою від щоденного лицемірства.) Роботи Віталіка все більше її радували, чого не можна було сказати про його поведінку. Хлопчик з кожним днем ставав все похмурішим. Вчителька не могла зрозуміти причину цієї зміни. Їй важко було це бачити, але вона нічим не могла допомогти, тому що хлопчик навідріз відмовлявся з нею розмовляти, а на перервах просто зникав кудись. Справжній ребус! Невже вся справа знову в батьках? Тоді вони дійсно невиправні. Але в такому випадку повторно вирішувати проблему їй зовсім не хотілося.

З важким подихом Анна вийшла на балкон. Вже майже стемніло. Повітря було по-осінньому свіжим і бадьорим. Саме бадьорості духу так не вистачало понівеченій душевними стражданнями жінці.

Вона вдихнула на повні груди і дозволила собі розслабитися. Погляд сперся в купол неба. Небосхил був сліпуче зоряним. У такий вечір хотілося опинитися в теплих руках коханого, відчути ніжність його обіймів, тепло гарячих губ.

Анна заплющила очі від спогадів, які принесли нову хвилю болю. Чого б тільки вона не віддала, аби ще хоч одну ніч провести поруч з НИМ. На жаль, це було абсолютно неможливо, так само нереально, як і дістати місяць з неба...

Різкий стук у двері відірвав жінку від солодко-болісних мрій. Хто б це міг бути в такий час? Анна неохоче пішла відчиняти, невиразно передчуваючи щось недобре.

На порозі вона не просто остовпіла, Анна ледве втрималася на ногах. Перед нею стояла остання людина, яку вона припускала побачити тут і зараз. Ще трохи і Анна втратила б свідомість. Ще мить - і з нею б сталася істерика. Але жінка вчасно зрозуміла, що зовсім не уява зіграла з нею такий злий жарт, і прокляла вічно божевільну реакцію на цю людину. Господи, знову їй доведеться вирішувати його проблеми!

- Що трапилося? - відразу зірвалася на крик Аня, стукнувши з усієї сили дверима за спиною Сергія.

- Може, спершу привітаємося? - нервово усміхаючись, протараторив Іваницький.

- Годі! - Анна махнула на нього рукою. - Ти ж не візит ввічливості наносиш.

- Ти дозволиш мені увійти?

- З яких це пір ти просиш дозволу на такі дрібниці? - із сарказмом поцікавилася молода жінка.

Зовсім не такою уявляла собі Анна їхню зустріч, зовсім іншою. Щойно вона про нього мріяла, і ось він тут, поруч, вона відчувала за спиною важке дихання. Так, вона бажала цієї зустрічі, але не так, не зараз! Чомусь присутність Сергія неймовірно дратувала Анну. Напевно, він з'явився не для того, щоб перепросити або спробувати відновити стосунки. Не потрібно мати видатний розум, щоб збагнути: у колишнього коханого серйозні проблеми, якщо він прийшов до неї, незважаючи на явну небезпеку такого візиту. Але що б там не трапилося, жінка твердо наказала собі не допомагати йому. Досить вже допомогла на свою біду.

- Мабуть, сталося щось жахливе, якщо ти прийшов до мене, знаючи про неможливість будь-яких відносин між нами. Може, зволиш, нарешті, розповісти?

Іваницький запустив п'ятірню в скуйовджене і без того волосся.

- Аню, у тебе є що-небудь випити?

- Випити? - Анна підняла вії. - Тут тобі не ресторан... Послухай, якщо тобі щось треба, говори швидше і йди. Я страшенно втомилася і хочу відпочити.

Вона почала роздратовано міряти кроками кімнату.

- Можна хоча б сісти? - убитим голосом запитав чоловік.

Анна нарешті наважилася подивитися на нього... і злякалася. Неможливо, щоб людина за такий короткий час так змінилася! Вона застигла посеред кімнати і дивилася на нього в упор, не вірячи своїм очам. Потім, як уві сні, повільно рушила вперед, впритул підходячи до Сергія. Легким рухом торкнулася його худого потемнілого лиця, заглянула в тьмяні згаслі очі, провела пальцем по гіркій складці між зведених брів, а на опущених у безвиході куточках губ лише на мить затримала неспокійний погляд. У неї перехопило подих, коли вона раптом опинилася в кільці сильних рук. Але, зібравши в кулак всю волю, Анна зуміла звільнитися і відійти на безпечну відстань, сховавшись за столом.

- Ти тільки для цього прийшов сюди? - прошипіла вона крізь зуби. - Ти тільки про це і думаєш! А якби Коля був удома? Ти можеш уявити собі таку ситуацію? Або фантазії не вистачає? Так я підкажу тобі: найменше - зламані ребра і вибиті зуби, а то й гірше... Як ти смієш лізти до мене тут, як ти взагалі посмів сюди прийти після всього, що сталося?! Ти божевільний! Ти хоч розумієш, як підставляєш мене, прийшовши сюди?

- Що ти таке кажеш? Заспокойся!

Сергій спробував обійти стіл.

- Не наближайся до мене! - закричала Анна, впадаючи в істерику. Все горе, весь стримуваний біль, вся нескінченна мука раптом вирвалися назовні. - Чого ти хочеш від мене? Навіщо ти прийшов? Забирайся! Не хочу тебе бачити!

- Аня, зупинись! - підвищив голос Сергій, не припиняючи спроб наздогнати її. - Що з тобою? Вгамуйся! Я прошу...

Він уже мало не схопив її за руку.

- Не торкайся мене! - заволала Аня. - Я навіть голосу твого чути не хочу! Зрозумів? Забирайся геть!

Вона кинулася в іншу кімнату з наміром сховатися за дверима. Але Сергій виявився спритнішим і перехопив її на півдорозі. Анна опинилася в пастці його рук і щосили стала відбиватися, не перестаючи кричати на все горло.