2.2

 - Дорогі батьки, на закінчення хочу зробити невелику пропозицію. Погода зараз встановилася просто прекрасна, так би мовити, останні миті бабиного літа. Було б недобре упустити такий шанс виїхати на природу. Як ви вважаєте? Наступного тижня канікули, і у мене є прекрасна можливість повезти наших дітей до лісу з ночівлею. Звичайно, необхідно, щоб до нас приєднались декілька батьків.

На батьківських зборах наприкінці чверті всі присутні ошелешено дивилися на молоду вчительку, від якої ніхто подібної ініціативи не очікував.

- Я не кваплю вас із відповіддю, - Анна Григорівна посміхнулася і сіла за свій стіл.

Вона намагалася не зустрічатися очима з лукавим поглядом старшого Іваницького. Він, видно з усього, вже прийняв рішення.

Батьківський комітет радився недовго. Незабаром висловив свою згоду. Як дорослі учасники походу виступили кілька найжвавіших матусь, батько першого учня в класі, що запропонував спонсорувати захід, і Сергій Іваницький.

Коли були обговорені всі деталі і батьки поспішили додому, Анна залишилася на одинці в класі з Сергієм. Підморгнувши, він посміхнувся і власницьким жестом поклав руку їй на талію.

- А ти непогано придумала. Володька вчора повернувся з відрядження і зажадав назад ключі від квартири.

- Дурень ти! - Аня почала вириватися з його обіймів. - Це не для нас, а заради моїх дітей. Вони просто змучилися в місті... Відпусти мене!

Сергій вперто не бажав відступати доти, доки вона не відповіла на поцілунок.

- Я відвезу тебе до матері.

- Авжеж, відвезеш.

- Це дійсно чудова ідея з походом. Особливо, коли є, де ночувати, - додав він пошепки.

Анна засміялася, ретельно приховуючи за цим гіркоту та біль, бо вона знала, що та ніч буде останньою їх ніччю разом. Коли вчора на вулиці вона випадково зустрілася з Миколою, їй здалося, що вона знепритомніє. Вигляд чоловіка був настільки жалюгідним, а погляд таким благальним, що Анна майже зглянулася над ним. На довершення Микола просто посеред вулиці впав перед дружиною на коліна, що стало останньою краплею... Анна пообіцяла повернутися. Тільки Сергій нічого не знав. Цей неприємний сюрприз вона готувалася йому піднести в їх останню ніч. Вона відчувала, що вже дійсно зайшла занадто далеко. Час покласти цьому край, як би вона не страждала потім.

*******

Будиночок старшого вожатого - обумовлене місце побачення - в цю пору року був порожній, але Анна мала від нього ключі. Ще заздалегідь, вдень, вона встигла там все приготувати до нічного відвідування. Адже ця ніч мала стати особливою і найнезабутнішою...

Місяць вже викотився на небо, і Сергію без труднощів знайшов будиночок, який Аня показала йому ще вдень.

Іваницький тихенько постукав у двері і зайшов всередину. Закутана в прозорий халат, обхопивши себе руками, Анна стояла спиною до дверей і задумливо розглядала зірки за вікном. Слабке світло нічника, що стояв на столику посеред кімнати, кидав каламутні відблиски на її гордовито вигнуту спину.

Нечутними кроками наблизилася до тендітної постаті тінь, темними руками, в яких жило тепло, обняла за тремтячі плечі. Знову той же запах, знову той же вогонь і безумство в крові. Закипіла пристрасть, завирувала і кинула їх у вир власного океану кохання - страшного, безмірного почуття, що як цунамі налетіло і зруйнувало всі перепони і бар'єри їх розуму.

Вони з головою стрибнули вниз зі скелі пристрасті і помчали на крилах пронизуючого серце повітря, що зветься бажанням. Воно затьмарило все: і небо, і зірки, і очі, що палали крізь темряву. Але у них була ніч; вони належали один одному, нехай навіть лише на одну, останню, ніч...

*** 

Відчуваючи себе повністю комфортно, умостившись на м'язистому плечі коханого чоловіка, Анна блаженно почала занурюватися в сон, крізь його завісу розуміючи, що треба ловити ці крихти свого забороненого щастя.

- Аню, - м'який оклик вліз в її сонну свідомість.

Вона відгукнулася невиразним стогоном.

- Вибач, я не хотів тебе будити, - Сергій йьомнув її в напіврозкриті губи.

- Добре, що розбудив. Я хочу відчувати тебе кожну мить.

Вони припала до нього всім тілом. Він відповів гарячим поцілунком.

Анна шалено хотіла, щоб ця мить тривало все життя. Їй було так добре, так спокійно і затишно в його обіймах. Це блаженство не мало права закінчуватися. Воно повинно бути вічним, інакше немає сенсу в житті. Але раз сенсу немає, то кінець напевно є. А тим більше кінець недозволеного блаженства. Їй стало моторошно від усвідомлення, що вона сама його наблизила. Але іншого виходу у неї немає.

Аня відсторонилася від чоловіка, якого - вона знала - буде любити до останнього подиху.

- Нам треба поговорити.

- Що таке?

Жінка завагалася:

- Навіть не знаю, як тобі сказати...

Вона схопилася з ліжка, закуталась у покривало, приховуючи за цим непереборне хвилювання.

- Розумієш... - в ці хвилини вона готова була піти крізь землю, аби не говорити роз’ятрюючих душу слів, - я нещодавно зустріла чоловіка.

Посмішка зійшла з обличчя Сергія, коли Анні вдалося поглянути на нього.

- Я... він... - вона нервово заламала руки, слова йшли важко, голос уривався, - взагалі, я погодилася повернутися додому.

У німій тиші було чутно лише шелест листя за вікном так скажений стукіт двох сердець, одне з яких перебувало на межі розриву від божевільного відчаю.

- І що тепер? - нарешті вичавив із себе чоловік.

- Як - що? - розгубилася Аня. - Ми більше не зможемо зустрічатися, ти розумієш? Усе! Це кінець нашим відносинам.

Сергій повільно піднявся і подивився на жінку так, що у неї всередині все похололо. Вона не могла передбачити реакцію Сергія, і це її лякало.