Глава VII

Очі диявола були сповнені подиву та в якійсь мірі задоволення. Чому він постійно задоволений такий? Ми довго не відводили погляд поки до палати не увійшов лікар. 

— О, ви отямились! Вітаю. Як себе почуваєте? Щось болить? 

Не встигла я й слова вимовити як лікар підбіг і почав підключати (чи відключати) якісь апарати паралельно огладяючи все моє тіло.

Не виявивши нічого серйозного лікар з полегшенням видихнув.

—Ну, пацієнточко, я вас вітаю. Після такої аварії ви могли одразу померти, але схоже ви родились в сорочці. Кілька забитих частин тіла, зсадини та синяки скоро пройдуть. Перелом був не важкий, тому додаткового постільного режиму назначати не буду. Ну що ж...— лікар вдумливо поглянув на папку в руці і вже за мить продовжив — Я можу сміливо виписувати вас вже завтра. До речі, до вас друзі. Прошу не галасити. 

Лікар відчинив двері і запросив до кімнати людей в коридорі. Це були Аня, Кіра, Влад, Макс. Елізи з ними не було, це й добре. Аня з порогу наскочила на мене як навіжена. Дівчина так сильно стисла мою шию в обіймах, що я думала вона мене задушити здумала. Але дівчина відсторонилась і тривожно глянула у мої очі.

— Катю, як це сталось? З тобою все нормально? Чому ти така неуважна?

Аня говорила серйозно, проте було помітно що це через хвилювання за подругу. 

—Я... Я не знаю. Все трапилось так раптово, і я була безсильна щось змінити, хоча б відскочити. Але зараз вже все нормально. Окрім перелому лікар нічого важливого не виявив. 

Після невеликої паузи я продовжила вже на більш радісній ноті.

— Завтра мене випишуть і я нарешті повернусь додому. Від Іри щось чути? Ви не стикались з нею у лікарні? Я вже так мрію знову поїсти її блінів. 

В пам'яті відчувся запашний запах свіжої випічки. І міцні обійми сестри. Я мрію швидше повернутись додому і забути все як страшний сон. 

Аня трохи м'ялась після питання. Вона з іншими почали переглядуватись. Її очі забігали по кімнаті, і вона невпевнено почала:

— Катю, я думаю ми вже достатньо виснажили тебе своїм візитом. То ми вже напевно підемо, а завтра я до тебе приїду, ми поговоримо, можемо влаштувати дівеч вечір. 

З цими словами дівчина позадкувала до дверей і за останнім словом вибігла з палати. Ну зрозуміло... Може щось сталось? Сестра напевно дико переживала за мене. От бідненька в неї стрес напевне. З роздумів відірвав шум в коридорі. Хтось голосно сварився з лікарем. За хвилину голоси замовкли. Тільки зараз я помітила, що Сама весь цей час не було в палаті. Стоп, що?! Як не було? Але ж він не виходив. Ніхто крім моїх друзів не виходив. І чому вони не звернули на нього увагу? Ніби його зовсім не було... З роздумів знову відірвав голос. Це був Сем.

— Про мене думаєш, принцеса? — з усмішкою у всі 32 промовив диявол.

— Так, саме думала, як би від тебе позбутись! — скептично промовила я і відвернулась від нього до дверей. 

Той лише посміявся з моїх спроб його переговорити. Коли я знову повернулась в його сторону його вже не було. Ну і куди він дівся? Під землю провалився? Якщо так, то й добре!

На наступний день, я уже виписана стояла біля лікарні, чекаючи на приїзд Ані. Очі різко накрили чиїсь великі руки, за спиною прозвучало:" вгадай хто!". Я здригнула і хотіла добряче ляснути жартівника по лобі. Але відповіла:

— Гадки не маю! Здаюсь. — я обернулась і ледь не стикнулась носом з носом Макса. Оце так зустріч! 

— Не очікувала? — з самодовольною посмішкою і з відчуттям перемоги сказав хлопець.

— Кого-кого, а тебе я тут точно не чекала.

— Так, я знаю. Я по справі. Але почну говорити тільки тоді, коли ти мені пообіцяєш дослухати до кінця і не панікувати!  — він це сказав з неприродною для нього серйозністю.

— Боже, ти мене вже лякаєш! Що сталось?!

— Обіцяй!

— Обіцяю. Кажи вже! — його слова мене лякали. Що він може знати, з чого я можу почати паніку? 

— Коли ти повернешся додому... Ти... Пам'ятай я буду поруч. Якщо хочеш, можу навіть лишитись на ніч, щоб тобі не було самотньо. Я більше не можу говорити, все інше скаже Аня. Просто хотів побачити тебе до того як вона скаже... Пробач. І бувай.

Хлопець обійняв мене і ударився за рогом лікарні. За спиною проревів автомобіль. Мою руку підняла тепла долоня. Я повернулась і зустрілась поглядом з Анею. І що вона має мені сказати? 

— Пішли до машини, вітер піднімається! — сказала Аня вже тягнучи мене в сторону дороги.

Тільки зараз я помітила, що над головами літає червоно-золотяве листя. Крони дерев похитуються. Я поспішно сіла в машину і одразу зустріла погляд Ані. Вона якось занадто швидко сіла. 

—Катю, в мене є для тебе дві новини. Одна хороша, а інша погана. Тобі вирішувати з якої я почну. 

 Зазвичай в фільмах та книгах першою обирають хорошу новину. Отже, чим я інша? 

— Починай з хорошої. 

— Я домовилась, про конспекти за всі ці дні. Вони на задньому сидінні. 

Ох, я тільки зараз зрозуміла, що за всі дні ні разу не думала про навчання! Як же так! Щоки розлились червоним барвом.

— Продовжуй. 

— Твоя сестра... Іра. Слухай, зрозумій, мені це важко тобі казати.

— ЩО з Ірою!?

— Молю тебе, Катю, не панікуй. Я буду поруч з тобою. Іри настало. — через сльози ледь прохрипіла незвичним для мене зміненим голосом Ані. Серце пропустило удар. Руки заледеніли. А очі дивились на Аню в нерозумінні.

Друзі, вибачте, що давно не було нових глав. Я обіцяю що виправлюсь💖. Я буду безмежно вдячна вам, якщо зрозумієте!) Нова глава вийде вже сьогодні. 

Дякую, що залишаєтесь зі мною і нашою героїнею. Завжди ваша ВВ💖