Глава V

Як ні в чому не бувало Сем починає далі говорити не відриваючи від мене поглад. 

— Ти вже знаєш ким хочеш стати? В тебе поки є час вирішити. Ангели — допомагають та захищають людей, а дияволи — оскверняють, підштовхують на грішний шлях.

В цей момент мій здоровий глузд не витримав, помахав мені ручкою і поїхав відпочивати на дальні береги. Нерви на приділі. В все що вони говорять не хочеться вірити. В вухах шум. І я не витримую!

— А-А-А-А-А-А!!!

І знову темрява навколо. Вона поглинає все так швидко і водночас так повільно. Останніми я разгледіла збентежене та здивоване обличчя Єгора та усміхнене, задоволене —Сема.

Я опиняюсь в якомусь дивному місці. Навколо темрява, а просто переді мною стоїть храм. І що ж мені зайти? 

Всередині пахло сирістю, да так, що хотілось взагалі перестати дихати. Я пройшла далі, гладячи пальцями стіну. Я цього місця наколи не бачила. З середини пролунав крик, такий голосний і такий душероздираючий, що краще б я оглохла ніж ще раз колись таке почула. Зорієнтувавшись я побігла на крики. Опинилась в світлій просторій камнаті з великим дзеркалом в позолочений рамі. Від нього йшло незвичне блакитно-біле сяйво. Я спробувала доторкнутись до нього, але не вийшло, бо при дотику  пальці потонули в чомусь надзвичайно м'якому. Я злякано прибрала руку. Напроти зеркала на всю стіну стояла скляна шафа повністю заповнена старими книгами.

Я спробувала взяти одну з них, але тільки я до неї доторкнулась, як мене хтось окликнула з-за спини. Голос здавався таким рідним, близьким і в той че час — чужим, віддаленим. Я здригнулась від неочікуваності і судорожно прибрала дрижащу руку від книги і притулила її до себе. 

Чиясь холодна як лід рука лягла на плече. Я здригнулась, але не поверталась. Ззаду почувся голос: