Глава |||

Анна спочатку відгукнула мене з кафе, але не дочекавшись відповіді все ж підійшла і спитала стривожений поглядом: 

— Ти чого тут стоїш як стовп? Привида побачила чи що? 

Дівчина легенько мене тряхнула і тут я отямилась

— Вибач, я просто задумалась. 

Анна взяла мене за руку і потягла до кафе. Ми зупинились біля круглого стола з компанією студентів.

— Народ, знайомтесь це Катя! Кать, це Кіра — і Аня вказала на смуглошкіру дівчину з коротким темним кудрявим волоссям, смуглою шкірою і великии круглими окулярами, що пасували до її припухлих губ.

— Привіт, welcome до нашої академії! — Кіра привіталась і тепло посміхнулась. Я ж у відповідь просто кивнула.

— Так. Це Влад — Анна вказала на хлопця поруч з Кірою. В нього було коротке темне волосся і сірі очі мегдальної форми. У відповідь хлопець встав і комічно вклонився. Всі розсміялись.

—Емм... Це Еліза — дівчина невпевнено звернула твою увагу на світловолосу дівчину у чорному капелюшку і з яскраво вираженими червоним кольором губами. 

— А вона що типу тепер з нами тусити буде? — Еліза скептично і наче з якоюсь претензією пробігламь по мені очима з ніг до голови і назад.

— Так! Правда круто?! — відповіла на питання Анна, хоча всім було зрозуміло, що відповідь Елізі не потрібна була. В свою чергу Еліза закотила очі і дивилась кудись убік, але тільки не на мене. 

— Ну що ж... Це Макс — Анна трохи натхненно вказала мені на хлопця біля Елізи. В нього було довге кудряве каштанове волосся, що спадало на лоб і майже доходило до брів. Великі світло карі очі і веснянки на світлій шкірі. Хлопець посміхнувся у всі 32 і запитав:

— Ви ще довго будете стояти? 

Я в ступорі. Невже ми весь цей час стояли? Я відчула як кров приливає до щік, і я знову червонію. Потрібно вже навчитись справлятись зі своїми емоціями! 

Ми сіли за круглий стіл. Вийшло так, що я сиділа навпроти Елізи і поруч з Максом. За дальним столиком в кутку під стіною я побачила дивного типа в капішоні. Дивний якийсь. Але вирішила не зважати уваги. Через кілька хвилин я замовила яблучний сік. Ще за хвилину я вже його допивала. За столом ми розмовляли, аж раптом я відчула різку біль в нозі. І одразу зрозуміла чий то був каблук. Від болі я поморщилась, але не видала ні звуку. Еліза тільки піддала губи і ще сильніше втиснула каблук в мою ногу. Від цього я почервонілі, але не здалася. Вона ще зі мною побореться! 

Пролунав дзвінок, що свідчило про початок пари і ми розійшлись. 

Я йшла по пустому тихому коридорі. З якихось аудиторій чулись голоси викладачів. За вікном дмухнув вітер колихаючи крони дерев. Листя вже починало жовтіти. Раптом я почула кроки за спиною, але вирішила не обертатись. Раптом зовсім випадково побачила у вікні навулиці того типа в капішоні. Хто це? Здавалось він дивиться просто на неї і нічого більше не помічає. Відчувши чиюсь долоню на плечі я все ж оглянулась і забула про незнайомця.

— Ти що не чуєш, що я ззаду йду? — докірливо спитав Макс і почав йти біля мене.

— Міг би і відгукнути. 

— Не хотів заважати викладачам проводити лекції. Слухай, я тут подумав, може погуляємо сьогодні ввечері?

— Не можу, в мене сьогодні справи. — я ж не могла йому сказати що після занять в мене співбесіда на роботу до кав'ярні. 

— Невже цю справу не можна відкласти заради мене? — самозакохано посміхнувся хлопець.

— Ніяк ні.

— ну тоді давай хоча б обміняємось контактами, про всяк випадок. 

Я була змушена дати йому номер, інакше б він не відчепився. Ми розпрощались біля моєї аудиторії.

Заняття закінчились і я попрямувала до автобусної зупинки. Йшла навіть ні про що не думаючи, поки мене не відкликала Аня.

— Ти куди? 

— На автобусну зупинку. А що?

— Що? Ти автобусом їздиш? — побачивши мій погляд вона одразу перепросила. — Ой, вибач, я трохи не подумала! Але я виправлюсь! — І дівчина потягла мене за собою, а куди — невідомо.

Ми дійшли до парковки і я зрозуміла чого вона хоче.

— Сідай я тебе додому підвезу! 

Я зрозуміла, що пручатись марно і мирно сіла на заднє сидіння.

Ми виїхали з парковки і Аня закидала мене питаннями.

— Слухай, а ти раніше де вчилася? А хлопець в тебе є? А де живеш? 

—Агов, легше! Я на всі питання відповім згодом. Раніше вчилась в третій школі. Хлопця не маю, то й добре. Живу в небагатому районі, на Градиша, знаєш?

— Не чула раніше. — дівчина невпевнено відповіла, і попросила, щоб я знайшла в навігаторі. Але я й не думала, бо хотіла сама вказувати дорогу. Аня зі мною погодилась, все ж я теж добре знаю дорогу. Ми до мого дому не доїхали, бо я ще мала йти на співбесіду. Вийшовши з машини я помахала Ані рукою і пішла до кав'ярні.

Всередині було досить затишно, картини, пуфи, диванчики, камін. Не зважаючи на прохолодну погоду на вулиці, в приміщенні було тепло. Я самостійно знайшла кабінет директора і постукавши причинила двері.

— Добрий день, я Вітченко Катерина з приводу роботи. — я привітно посміхнулась, і тримаючи піджак в руці увійшла.

— Добрий день, Катерино. Що ж сідайте. Кави, чаю?

— Ні дякую.

Через півгодини я вийшла з затишного кабінету рада, ледь щоки не луснули. Мене прийняли на роботу! Приступати можна вже зараз. Потрібно не налажати, щоб в перший день не звільнили.

Я швидко зорієнтувалась і переодягнулись в роздягальні. Моя форма складалась з чорної спідниці-олівця довжиною до середини стегна, білої напівпрозорої блузки, що заправляється в спідницю та великого піджака. Що ж, образ доволі стильний. Я зробила неакуратрий пучок з довгого темного волосся і приступила до роботи. 

Через кілька годин я вже була вичавлена як лимон. Підійшовши до баристи за котрою чашкою капучіно, я помітила на собі дивний погляд чоловіка за стійкою. Що він так дивиться? Не буду звертати увагу, в мене повно роботи!

Ще через півгодини я підійшла до стійки за чашкою води. І тут бариста звернувся до мене:

— Перший день завжди тяжкий, потім звикнеш.