Розділ 17

Але  потвора  не виявляла жодних ознак злоби чи роздратування. Тільки гострі вуха її тремтіли, навіть уві сні продовжуючи спостерігати за  навколишнім світом. 

Стася нервово потерла долоні одна об одну. Може, покликати кого-небудь? Якщо вона зараз почне верещати  наче  різана, то сюди, напевно, прибіжать слуги чи охорона...

Але це б виглядало дуже безглуздо. 

Вона ніколи нічого не боялася – ні змій, ні мишей, ні павуків. У дитбудинку іноді навіть щури траплялися, хоч  їх регулярно труїли...

Стася, намагаючись ступати безшумно, наблизилася до ліжка.   Вона досі не звикла до того, що ноги її слухаються, і інколи зупинялася в подиві, нишпорячи руками на всі боки, щоб ухопитися за що-небудь...

Мах підняв голову. Його круглі маленькі очі подивилися на Стаю уважно,  але без жодної злоби.

– Гей, – сказала Стася, – це ж моє ліжко. У тебе, що немає своєї власної спальні?

Мах невдоволено смикнув кінчиком хвоста і знову впустив голову на покривало.

Стасі навіть здалося, що він зітхнув незадоволено.

А, може, його сюди пустили навмисно? Щоб вона, так би мовити,  не розслаблялася? 

Нура, напевно, передала болотному царю їхню розмову. Ось він і надіслав цю істоту,  аби та  нагадувала Стасі, наскільки все нестійке…

Нура  їй не сподобалась. Незважаючи на всі її лагідні посмішки, в ній відчувалося щось слизьке,  потворне.

Навіть Мах порівняно з нею мав симпатичніший вигляд, – тому що не прикидався.

Але, звісно, не могло бути й мови, щоб лягти спати поруч із ним.

Стася обійшла ліжко, взяла одну з подушок і пішла  на  канапку, яка стояла у першій кімнаті.

Їй ті зручності  не до чого – вона може  й на підлозі переночувати.

Світло трохи нервувало, але Стася звикла спати при світлі, у лікарні його ніколи повністю не гасили, та й у дитячому будинку теж.

Але коли дівчинка, трохи прикрившись м'якою шкірою, заплющила очі й задрімала, світло почало тьмяніти, немов відчувши  її заспокоєне дихання й повільне серцебиття...

"Треба ж, які технології!" – подумала Стася, пливучи кудись у синювату темряву. 

Вона знала: відпочивати потрібно завжди, щоб не сталося, навіть у найважчих ситуаціях: кілька годин сну – вже порятунок.

Стася й гадки не мала, скільки проспала, але стрепенулася від того, що їй зчулося, ніби поруч хтось є.

І щойно вона розплющила очі, як світло почало повільно запалюватися.

Спершу Стася подумала, що якийсь кіт забрався на канапку, але потім зрозуміла, що це Мах.  Його прохолодне слизьке тіло торкалося її руки. 

Стася кілька секунд здивовано дивилася на гострі тремтячі вуха і довге  ікло, що стирчало  із прочиненої пащі, а потім обережно відсунулася подалі до стіни.

Мах тихенько зашипів. Але в його голосі не було загрози, радше досада від того, що його потривожили.

Зараз Мах не здавався небезпечним, навпаки – дуже милим, незважаючи на  стирчаче ікло. 

Стася роздивилася його зміїну мордочку з чорно-рожевою окантовкою навколо пащі.

Нура казала, що в цього болотного Отая є цілий звіринець із дивовижних істот. Невже всі вони можуть ось так вільно розгулювати палацом?

А Мах  виглядала зараз   як  звичайна  домашня тваринка. 

Напевно, він поводиться залежно від наказів господаря або обставин. 

Стася наважилася простягнути руку і легенько торкнулася кінчиками пальців твердого чола.

Мах ніяк не відреагував на цей дотик. 

Утім, Стася не надто обнадіялася. Найімовірніше, його приставили для охорони, тож, доки вона не спробує звідси втекти, Мах поводитиметься привітно-байдуже.

Одне вона зрозуміла чітко: боятися, що Мах зараз нападе, немає жодного сенсу.

Стася заплющила очі і знову заснула. Їй знадобляться сили і ясний розум. Адже невідомо, що станеться завтра. 

Вдруге прокинулася від шуму в кімнаті.

– Піднімайся! – весело кричала Нура, стягуючи з неї козяче покривало, – Скоро почнеться відбір!

Стася сіла на  канапці – розгублена і сонна. 

– Ти ж казала, що сьогодні тільки підготовка, – пролепетала вона.

– Наш Повелитель, Болотний Цар Отай не бажає чекати. Він хоче одружитися якнайшвидше. То ж провести  відбір можно і раніше. Це  не суперечить традиціям нашого царства.

Стася з силою потерла очі. Навіщо вона взагалі прокинулася? 

Невідомо, що краще – заміжжя чи відхід у небуття.

–  До речі, чому ти не в ліжку спала? – поцікавилася Нура.

– Там був цей... Мах… Хто пустив його в мою кімнату? Навіщо? Мене не потрібно сторожити...

І Стася окинула поглядом канапку. Але Маха  там  вже не було.

– Тебе ніхто не сторожить! – засміялася Нура і голосно ляснула себе по стегнах, –  Мах ходить і спить там, де забажає...