Розділ 16

– Скоро принесу вечерю! – долетів до неї голос жінки, –  А поки що відпочинь трохи!

Звісно, вити, кричати й битися головою об стіни не має жодного сенсу. 

Стася вже давно зрозуміла, що в потойбічному світі не слід шукати  легких шляхів і  простих пояснень.

Це ж фантасмагорія, тож невідомо які дива відбудуться далі. 

Сюжет  –  непередбачуваний.

То чи не краще спершу зрозуміти, де вона, а вже потім  думати, як вибиратися із чергової халепи?

Навколо стелилося трохи димне, і вже звичне для очей, м'яке, зеленувате сяйво. 

Стася озиралася на всі боки,  але  де знаходиться джерело цього  сяйва,  так і не зрозуміла.

До того ж  слова жінки про відбір, у якому дівчинці доведеться взяти участь, продовжували шкребти на серці. 

Ні! Вони помиляються, якщо думають, що зможуть її змусити! 

Вона вийде заміж тільки за Ладаора, який їй сподобався з першого погляду. Інші королі, царі та принци нехай проваляться куди-небудь.

У Стасі затремтіло горло. Вони ж не можуть її змусити? Або можуть?

Утім, залишається слабка надія, що Адамантович знову викупить її так само, як викупив у Бога Смерті.

Просто біля стіни стояла деревянная канапка вкрита м'якими козячими шкурами. 

Стася сіла на неї і скинула взуття – терпіти далі не було ніяких сил – і обережно доторкнулася до припухлої ранки. Цікаво, у цьому світі є хоча б пластир?

Вона закотила вузькі штанини джинсів до середини гомілки і з насолоду потупцювала босими ногами по килиму, схожому на пласт м'якого, світло-зеленого моху.

Раптом їй  до смерті захотілося поглянути на каблучку – останню свою надію, і вона вже запустила руку в кишеню, щоб її дістати, але злякано відсмикнула. 

А раптом за нею якимось чином спостерігають?  Вона ж читала про стіни, в яких є щілини для підслуховування, або й того гірше...

Думка про те, що хтось зараз на неї дивиться, а вона не може його бачити, була дуже неприємною.

До того ж вона не хотіла, щоб ці духи чи ельфи, чи хто вони такі, дізналися  про каблучку.  

Каблучка – то  її дороговказна нитка,   талісман, запорука того, що вона впорається з усіма труднощами і повернеться до палацу Ладаора…

Стася  вирішила огледіти приміщення.

Нічого зайвого: ось  канапка, трохи далі – дерев'яний стіл, вкритий скатертиною, і стілець із м'яким сидінням. набагато краще, ніж у лікарняній палаті. Шкода, що вікна немає. 

Утім, яка користь від  того  вікна, якщо вони під землею, в середині пагорба!

Помітивши щось у кутку кімнати, Стася наблизилася і побачила напівкруглий прохід, який  вів вглиб стіни.

Було страшно, але вона все таки пішла подивитися.

Там розташувалася ще одна кімната: кругла, доволі простора, з ліжком посередині і  таким самим м'яким, зеленувато-білим килимом, що вкривав всю підлогу – від стіни до стіни.

Ліжко, засіяне подушками, було застелене вже не шкурами, а нормальною,  звичною оку білизною перлистого  кольору з візерунком.

–  Дивний у них іншосвіт, – пробурмотіла Стася, – Багато чого, як у людей...

Вона доторкнулася до покривала –  м'якого  і дуже ніжного. 

А на подушках були чи то вишиті, чи то набиті різноманітні картинки.

Деякий час Стася, прикусивши губи, їх уважно розглядала. Якісь пагорби, болота, дерева, птахи, невідомі тварини. А ось і істота з великою головою, схожа на знайомого їй Маха.

Навпроти ліжка, повторюючи напівкруглі обриси стін, розташувалися полиці. На них стояли книжки, скриньки, невеликі глечики і багато таких дрібниць, призначення яких було абсолютно незрозумілим.

Стася хотіла взяти одну з книжок, але негайно  відволіклася, бо побачила новий прохід у стіні.

Посунувши плечима, мовляв, анітрохи не страшно, дівчинка попрямувала туди. 

У ніс їй вдарив запах водяних лілій і ще чогось смутно знайомого. 

Водяні лілії вона знала, в однієї з медсестер були парфуми з таким ароматом. Хоч у лікарні й заборонено, але медсестра потихеньку ними користувалася в нічну зміну. Стасі подобався той  запах...

Посеред просторого приміщення хлюпався  ставок. 

Краї його були обкладені круглим моховитим камінням і обсаджені низькими кущами з блідо-жовтими квітами, що жваво нагадали Стасі ті, які вона бачила на лузі з спаленою травою.

Здивувавшись такій красі, дівчинка опустилася біля води і набрала її в долоні. Вода пахла свіжістю, була прохолодною і привабливою.

Стася ризикнула і акуратно спробувала її  кінчиком язика.

– Добре, що ти вже освоїлася. – почула позаду знайомий голос, – Але цю воду краще не пити... Тут є все, що тобі потрібно. Дивись! 

Жінка натиснула на один із каменів, що виступав зі стіни, і відкрилася ніша.