Частина 1

Як солодко було б спізнать любові,

Аби міг вірити я любки слову.

Даремна річ! Жорстока доля злая!

Я череднички вірної не знаю…

Через їх рід лукавий і неситий

Отруєне кохання всього світу.

Мольєр

- Вимкни цю "мильну оперу", вона мене дратує, - заявила Анна чоловікові, проходячи через зал у спальню.

- Ну, будь ласка, - заскиглив Микола, - я зроблю тихіше звук. Сьогодні передостання серія, я хочу додивитися.

Процідивши на адресу чоловіка щось нерозбірливе, Анна зачинила двері і повалилася на ліжко, обіймаючи величезну подушку. Вона просто ненавиділа ці нескінченні зимові вечори, коли він сідав перед телевізором і без перерви дивився серіали. Аня вже була готова триста разів замерзнути під пронизливим північним вітром у двадцятиградусний мороз, ніж бути поруч з чоловіком і його телевізором. Єдине, за що була вдячна Аня цьому чуду ХХ століття, так це те, що воно рятувало її від спілкування з чоловіком, що було у сто разів гірше за його серіали. Жінка ніяк не могла збагнути, на чому ж все-таки до цих пір тримається їх шлюб? Кожен день, з моменту примирення, вона міркувала про це ось так, обіймаючи подушку і втупившись у стелю. Минуло півтора місяці, а відповідь так і не прийшла. Життя їх увійшло в звичайне русло з тією лише різницею, що Микола більше не їздив у відрядження і не спав зі своєю дружиною. Але їй це було тільки на руку. Після всього, що сталося, вона б просто не змогла... Стоп! Вона заборонила собі навіть думати про це, не те що згадувати або аналізувати. І особливо…

Анна стиснула руками скроні. Видіння нещодавнього минулого все ще переслідували її. Можливо, пройшло занадто мало часу, щоб все забути і викинути з серця. Принаймні зараз вона вже не впадала в напівбожевільний стан апатії. Адже спочатку її насилу вдалося вивести з депресії, що, як чорна безодня, поглинула її після...

Немов каменедробарка, простукав у голові Анни телефонний дзвінок. Нічого жахливішого, ніж дзвінки по вечорах, придумати вже не можна було. Якщо Коля не встигав підслухати їх, то відразу ж влаштовував дружині допит. Телефонним дзвінкам він не довіряв з тих пір, як Аня після одного з таких пропала на три дні.

Жінка механічно потягнулася до апарата і зняла трубку. Так само за звичкою вона подумала, що Микола напевно вже зробив те саме, адже не дарма він поставив у квартирі другий апарат.

- Алло!

У ту ж секунду в трубці щось майже нечутно клацнуло. Анна, миттєво скипівши, схопилася, кинулась до дверей і ривком відчинила їх: Микола нервово кидав трубку на місце.

- Скотина! Скільки можна?!

Чоловік знизав плечима і винувато посміхнувся.

- Нікчема! - прошипіла Анна крізь зуби, все всередині неї кипіло від злості.

Розвернувшись, вона зачинила за собою двері і повернулася до телефону. На іншому кінці дроту хтось терпляче чекав.

- Алло? Хто це? А Володя! Рада тебе чути... Та ні, все нормально. Просто ти ж знаєш чоловіка - він весь час підслуховує. А що трапилось? Проблеми з Танею?.. Звичайно, ми можемо поговорити... Одну хвилинку, - знову легке клацання.

Узявши апарат у руку, Аня попрямувала до дверей і приклала око до замкової щілини: Коля обережно притискав трубку до вуха, з побоюванням поглядаючи на двері спальні. "Гад! - скажено подумала Аня. - Нічого! Тобі це не минеться!"

- Звичайно, Вікторе Васильовичу, - продовжувала вона наче і не було нічого, - приходьте завтра до школи після уроків. Ми спокійно обговоримо ситуацію, що склалася з вашим сином. Ви ж розумієте, що поведінка його неприпустима, - знову клацання, нарешті Микола заспокоївся і перестав підслуховувати. - Володю, ти зрозумів, я на тебе чекаю в школі.

"Якщо вони знову посварилися через якусь дурницю, я їх мирити не буду."

- Послухай мене, - заявила Анна, увійшовши до кімнати, - і відірвися ж нарешті від свого ящика!

Коля скривився і розвалився на дивані.

- Чого ти від мене хочеш? Дай спокійно подивитися телевізор.

- А ти дай мені спокійно жити!

- Так що я тобі роблю? - він зобразив на своєму негарному обличчі подив.

Анна втомлено і з роздратуванням махнула на нього:

- Не корч із себе дурня. Мені набридло все це. Я попереджаю тебе вперше і востаннє: якщо знову будеш підслуховувати або витягати все з мене до останнього слова, я викину тебе вниз із балкона і плакати не буду, якщо сяду до в'язниці... Хоча такий нікчема цього не вартий, - додала вона вже подумки.

Боковим зором Анна побачила, як і без того ненормального кольору обличчя Миколи покрилося червоними плямами люті.

- Та як ти смієш... - почав він, піднімаючись, але Анна одним рухом руки посадила його назад, наче не в міру пихатого учня.

- Замовкни і не комизся. Я досить терпіла тебе, тобі не здається? Більше не збираюся. Я тебе попередила. Ти знаєш, це не порожній звук. Якщо ти мене виведеш, я за себе не відповідаю.

Вона говорила спокійно, рівним голосом, абсолютно впевнена в собі, і налиті люттю очі чоловіка її зовсім не лякали. Наостанок вона запитала:

- Ти ще довго будеш сидіти? Я йду спати. Як хочеш, але мене не турбувати.

Задихаючись від гніву, він дивився їй в спину, а після - в білі двері. Якби на те воля, він розірвав би її на шматки зараз. Від усвідомлення власного безсилля у Миколи тремтіли руки і підборіддя, але він нічого не міг зробити. А, власне, чому не міг? Раптово у нього з'явилася думка про покарання, на яке він мав повне право.