Поклик неба

Епілог

Самотня могила маячить на забутому цвинтарі. Запилена лампадка вросла в затоптану землю. Розкутий силует спокійно йде назустріч вогняному заходу сонця. Дерева, розфарбовані сяючим багаттям неба, стоять гордо й несамовито.

Палка далечінь навертала сльози.

Я поглянув на зімяті клаптики паперу в міцно стиснутих долонях. Повільно розтиснув пальці.

Тоді хижо, з усмішкою, подивився на сонце, що жарило наче ворог у війні, в якій нікому з нас не вийти переможцем.

На мить моє обличчя накрила вирізна тінь. Сірий птах тріпотів крилами, летячи далеко на схід — наперекір звивистим хмарам і синім небесам, оповитим вітром.

Чи було щось схоже в моєму сні?

Принаймні, мені вже байдуже.

Я вільно видихнув тепле повітря, і мої ноги ступили в знайому невідомість.

Monotone

Подобається

#377 в Детектив/Трилер
#134 в Трилер

У тексті є: психологізм

Відредаговано: 09.06.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись