Усвідомлення

Хлопчина, який звався Лукою, нерідко поринав углиб власних думок. Він обожнював вдивлятися в сяючі кратери Місяця, що вечорами просвічували розлоге коріння світла крізь небесне плетиво хмар. Воно ширяло в непроглядній висі, немов накопичена тиша, що повільно танула.
Кожен такий теплий вечір ілюстрував далекі лілові заходи сонця. Вони повільно опускалися за обрій в ажурних тенетах чітко окреслених дерев; тихо ятніли на самій межі сприйняття, невблаганно забарвлюючи небо темрявою. А Місяць, наче святе чистилище, оперізував морок світлом.
Вологі зіниці відблискували в невідомому небі. Шию ніби притягувало мільярдами магнітів, не даючи змоги розслабити м’язи. І вся свідомість завмирала в умиротворенні, мовчки споглядаючи світлові фігури.
Лука споглядав космічних божеств, підвівши очі, що сльозилися назустріч чиїйсь далекій свідомості. У яскраво освітленій чорноті бовваніли сяючі зорі, які глибоко в душі нагадували погляди дивовижних звірів. Диких й невідомих істот, що визирали із похмурих тайгових стовбурів нескінченного лісу — лісу, що ширяє десь у незвіданих межах.
Виразно виднілося сузір’я Великої Ведмедиці, чиї контури обволікали промені сутінкової матерії. Небесна тайга, чиїх шорстких стовбурів не торкнуться гладенькі поверхні його долонь. Чиєї колючої хвої не торкнуться забуті пальці. Чиє коріння розростатиметься нескінченністю загублених, палахкотливих душ, а мрії та думки розчиняться у склепах зоряних лісових просторів.
Очі почало пекти від тривалого вдивляння. Він щільно заплющив повіки. Жар пройшовся шалено й ненависно, а потім незадоволено розтанув. Серцебиття почастішало. Лука зусиллям волі відірвав глибокий погляд. Протер обличчя, витягнувши свою ауру з беззвучного хоралу. Свідомість недоладно випливала і запливала знову в тілесну оболонку, немов весняні краплі зливи, що нестерпно повільно випаровувалися під променями первісного сонця.
Коліна розігнулися, готуючись до несміливого ривка по лоскітних стеблинах. Хлопець забіг у невидимий дім. Закутався в м’яку ковдру, забувши про малюнки власних сузір’їв, що терпляче чекали на щось знайоме. Вечірнє тепло перейшло у щось безтурботне...