Усвідомлення

Хлопчик, якого звали Лукою, часто поринав углиб власних фантазій. Він обожнював Місяць, що часом просвічував крізь небесне плетиво розлогим корінням світла. Воно ширяло в непроглядній висі, немов накопичена тиша, що повільно тане.

​Кожен місячний зігріваючий вечір ілюстрував далекі лілові заходи сонця. Вони повільно опускалися за обрій в ажурних тенетах чітко окреслених дерев. Тихо ятніли на самій межі сприйняття, невблаганно забарвлюючи небо темрявою. А Місяць, наче святе чистилище, оперізував морок світлом.

​Вологі зіниці відблискували в невідомому небі. Шию ніби притягувало мільярдами магнітів, не даючи змоги розслабити м’язи. І вся свідомість завмирала в умиротворенні, мовчки споглядаючи світлові фігури.

​Лука споглядав космічних божеств, підвівши очі, що сльозилися, назустріч чиїйсь далекій свідомості. У яскраво освітленій чорноті манячили сяючі зорі, схожі на баньки диковинних звірят. Звірят, що визирають із похмурих тайгових стовбурів нескінченного лісу — лісу, що ширяє десь у незвіданих межах.

​Виразно виднілося сузір’я Великої Ведмедиці, чиї контури обволікали промені сутінкової матерії. Небесна тайга, чиїх дерев’яних стовбурів не торкнуться гладенькі поверхні його долонь. Чиєї шорсткої хвої не торкнуться маленькі пальці. Чиє коріння розростатиметься нескінченністю загублених, палахкотливих душ, а мрії та думки розчиняться у склепах тих зоряних лісових просторів.

​Очниці хлопчика почало пекти від тривалого вдивляння. Він щільно заплющив повіки. Жар пройшовся шалено й ненависно, а потім незадоволено розтанув. Серцебиття почастішало. Лука зусиллям волі відірвав глибокий погляд. Протер очі, витягнувши свою ауру з беззвучного хоралу. Свідомість недоладно випливала і запливала знову в тілесну оболонку, немов весняні краплі зливи, що нестерпно повільно випаровувалися під променями первісного сонця.

​Коліна розігнулися, готуючись до несміливого ривка по лоскітних стеблинках. Хлопчик забіг у дім і різко гримнув дверима. Закутався по самі вуха в м’яку ковдру. Він зовсім забув про малюнки своїх особистих сузір’їв, що терпляче чекали на щось знайоме. Вечірнє тепло перейшло у щось дитяче й безтурботне...