«Розчарування та слабкість»

«Розчарування та слабкість»

Вже скоро мав початися наступний місяць навчання, всі учні мали отримати свої костюми, готувалися до особливого завдання від свого наставника та напевно чомусь все ж навчилися, але цього неможна сказати про нещасну команду Темної відьми, яка не те щоб чомусь навчилася, а навпаки вічно потрапляла в ситуації з яких Чедвіг Сміт вибирався в кращому випадку в палату лікарні асоціації, а в гіршому був поранений настільки, що злягав на тижнів два. Жизель діставалося за це, але їй це сходило з рук, бо вона навіть не була на цьому завданні, а інші інциденти ставалися тоді коли вона ще не була його вчителем.

Після подій на горі Еботі Чед провів у лікарні тиждень, його підлатав Ігор Франкенштейн та пані Медуза за її словами цей хлопчина довго не проживе, бо за перший місяць навчання він бував у лікарні вже п’ятий раз з різною ступінню пошкоджень. Але все ж Чед був фізично здоровим та не мав серйозних захворювань, а ще судячи по всьому він народився в білій сорочці, бо на цей раз він не отримав серйозних травм внутрішніх органів. Єдиним пораненим місцем, яке його боліло по справжньому це програш та слабкість у бою, в якому він не зміг зробити абсолютно нічого.

Його розшукували якісь дивні люди, а єдиним роз’ясненням від директора, було те, що комусь вдалося дізнатися про кристалізацію, не виключено, що ця людина була присутня на арені на Іспиті героїв. Ці люди хочуть відібрати сили Чеда, так думав директор і цьому повірив Чед.

Коли Чед прокинувся в уже знайомій палаті лікарні то побачив своїх батьків, які відразу ж приїхали коли дізналися про це. Але їм сказали, що Чеда вжалив отруйний павук, коли він був на горі Еботі. Тому проблем з їхньої сторони не було.

Робін Манідо, яку теж вжалив отруйний павук, але вже насправді вжалив, а не так як Чеда. Вона вийшла на роботу вже через днів 3-4, завдяки заслугам наукового відділу, який створив антидот, який до речі, допомагав створювати Пан Ґудіні – найкращий маг асоціації.

Шедоу за ці дні не виходив з дому і це навіть не через докори сумління, а по причині того, що їхня люба вчителька не зволила навіть вийти зі своєї кімнати на тренування учня, а всі дні проводила в барі, але не через докори сумління, а просто, бо вона так може. Тренуватися коло всіх команд на ранковому тренуванні він не хотів без своєї команди і тому він весь час читав, дивився аніме, медитував та робив вправи по бойовим мистецтвам.

***

Чед йшов по коридору в свій корпус, його вже виписали з лікарні, але на цей раз його ніхто не зустрічав і не навідував, це можна було зрозуміти, бо всі зайняті навчанням зі своїми вчителями та командами.

Чед був у поганому гуморі, бо вони навіть не змогли добути павутиння для відділу кравців, а в інших напевно це завдання було виконано набагато краще, напевно їм було весело – думав Чед йдучи пустим коридором.

Але чи справді у всіх команд було все так добре на завданнях?

Озеро Локніс – де проживало містичне чудовисько Локніська зміюка, але ця істота була тільки міфом, бо її існування не було зафіксоване офіційно до того як команда Хістрікса не зустріла його.

Луїс та Стефанія з наставником з відділу кравців Анрі Щоцу мали зібрати пір’я Палаючої качки, яка в цю пору року скидувала старе пір’я.

Все з початку йшло досить добре вони знайшли місце де було багато скиненого пір’я і почали його збирати у спеціальні сумки і коли Луїс підійшов до дивного каменя, то все почало трястися і на тому камені розплющилося око, величезне, слизьке жовте око в якому Луїс побачив страх на своєму обличчі і око гігантської, міфічної амфібії заплющилося і в ту ж мить розплющилося. Голова чудовиська піднялася з під землі і проковтнула Луїса, переплутавши його з качкою та швидко поповзла до озера, пірнувши в нього.

- Дідько, вже третій мертвий студент, мене мабуть звільнять… - Пробурчав швець.

- Так і будемо стояти, чи врятуємо його? – Запитала трохи налякана Стефанія.

- Ні… Вже занадто пізно… - Похлопав він її по плечу.

Раптом голова тварюки піднялася і паща відкрилася, Луїс держав її щелепу та кричав. – НА БОГА, ЩО ВИ СТОЇТЕ?! РЯТУЙТЕ МЕНЕ!!!

- Вже пізно, що тут зробиш, така його доля вмерти… Навіть якщо я почну роздягатися це займе декілька хвилин, бо мокрим повертатися я не хочу… - Говорив чолов’яга.

Паща монстра зімкнулася і почала спускатися під воду, але видно, що тварюку дратувало, що її їжа застрягла в пащі.

- Що б придумати? – Висячи на язичку думав Луїс. – Щоб зробити, щоб вийти з відси красиво? Хм… - Продовжував думати він.

Він почав лоскотати однією пір’їнкою порожнину рота чудовиську і було зрозуміло, що Локніська зміюка чихне з хвилини на хвилину.

Так і сталося і Луїс зробив декілька переворотів у повітрі та ефектно приземлився в променях сонця.

- О круто , ти вижив! – Посміхнулася Стефанія.

Луїс вже хотів піднятися і сказати, що все пішло по плану, як на нього впали слизькі, вонючі та голубі шмарклі монстра.

- Нам треба поспішати зміюка пливе до нас! – Закричав Анрі та вони втекли.

Луїсу трохи не пощастило, але в цілому команда Хістрікса справилася з завданням. Але які випробування пройшла команда Райдужника на цьому завданні?

Тобі та Джону доручили найлегше завдання – забрати вже оплачену тканину, яку виготовлює з міцних ниточок, які добувають з квітки яку називають Залізна волосина, старенька панянка на ім’я Мудріція Злюмс.

З ними відправилася супроводжувати їх Ігнат Яцек, гарненька жіночка з сур’їнським акцентом.

Коли вони дісталися до маленького будиночку в селі неподалік Криштал-Сіті яке називалося Залізники (Залізняк - так в цьому селі називали квітку Залізна волосина).

Будинок був з каменю та трохи обріс мохом, він був милим та казковим тільки в світлу половину дня, а вночі виглядав як з фільму жахів. З будинку вийшла старенька, низенька, зморщена бабуся, яка навіть не привіталася, вона сказала, що знає для чого ми прийшли, але вона не віддасть товар так легко. На запитання чому, вона відповіла, що це занадто цінний матеріал, який не можна оцінити в грошовій валюті і вона рахує, що вони не достатньо заплатили.