«Мисливці на Чедвіга Сміта?»

«Мисливці на Чедвіга Сміта?»

- Двадцять п’ять наших було вбито тими нелюдами, та хто вони до дідька такі?! Якщо б ми з хлопцями встигли то Фідель… Він був би з нами… Якісь срані декілька хвилин! – Говорив герой з Вердегріна, сусіднього міста Ігнасіо Грацелло, це був чоловік з коротким волоссям темного кольору та прямим носом з маленькими темними бігаючими зіницями, в темному броньованому костюмі.

- Не кори себе Ігнасіо, ти не міг встигнути… Мені шкода, він був дійсно гарним бійцем, справжній воїн. Я бачив його в бою і добре це пам’ятаю… Ми знайдемо їх! – Говорив Зоряний лицар герой міста Криштал-Сіті, це був височезний здоровий чоловік під сорок років з жовтим волоссям та блакитними очима, грубими обрисами обличчя, носом з горбинкою та видатним підборіддям, в супергеройському трико з лицарськими наплічниками, великим щитом, а на його грудях красувався логотип падаючої зірки з блакитним кристалом в середині.

- Так… Ми знайдемо їх! – Відповів Ігнасіо, як до них підійшов ще один герой.

- Сер, ми знайшли слід, можемо висуватися? – Запитав молодий герой.

- Так, ми вирушаємо прямо зараз! – Впевнено відповів Ігнасіо. – Буду радий якщо ти приєднаєшся до нашого полювання, Стіве.

- Нажаль це неможливо, Ігнасіо… Я б з радістю приєднався, але з селища Ворота, що неподалік, дійшов сигнал про допомогу. Там новоспечені учні та робітниця асоціації. Бажаю успіху з завданням, якщо щось можеш звертатися.

- Дякую, Стів. Тоді до зустрічі! – Сказав Ігнасіо і Стів просто одним стрибком відлетів на сто метрів. – Цей хлопець…

***

А тепер перейдемо до подій які відбуваються на горі Еботі.

Чед та Шедоу ледь стоять від настільки потужної аури пана Мусасі обличчя якого було непомітне, а його очі мерехтіли та світилися. Незрозуміло чому, але його аура була такою потужною, що навіть не приходилося концентруватися на тому, щоб її побачити.

Він носився навколо Руки з великою швидкістю та здається з кожною миттю його рухи пришвидшувалися та залишали за собою ілюзійний слід і це виглядало немов десяток старих мечників носилися навколо Руки.

- Якось це набридло… Хоча віддаю тобі належне, старий, ти досить швидкий…- Говорила Рука та вже виліченою рукою взяла цвях, який збільшився до метрового розміру.

Пан Мусасі почав наносити удари з періодичністю в секунду, незлічені надшвидкі удари розрізали навіть дерева. Чед і Шедоу схопили Робін та відстрибнули у безпечніше місце і вже хотіли тікати, щоб допомогти Робін треба віднести її у лікарню, або хоча б до лікаря, який живе в селищі.

- З нас в цій битві мало сенсу… Тому краще я віднесу Робін в селище, а ти, Чеде, будеш прикривати мене, якщо ще хтось завадить мені… - Говорив трохи знервовано Шедоу.

- Можеш покластися на мене, вперед! – Відповів Чед та вони почали рухатися в бік селища.

- Я не розумію чому ти вирішив, що можеш піти, Чедвіг Сміт… - Зненацька заговорила Рука одночасно ухиляючись від ударів пана Мусасі.

- Тепер я твій ворог, клятий сур’їнцю! – Закричав хриплий голос старого мечника.

- Як ти це зрозумів? – Неочікувано показав здивування Рука. – Хоча це не важливо… Ти й так помреш… ТЕПЕР!

Рука кинув в сторону Чеда два маленьких цвяха, які летіли як кулі і якщо б пан Мусасі не розрубав їх на дві частини вони б пробили Чеда.

- Біжіть, хлопці! – Закричав старигань.

Але неочікувано цвяхи які впали на землю зібралися та піднявшись у повітря полетіли знову в сторону Чеда, а позаду пана Мусасі з’явилася рука Руки та коли вона лише доторкнулася до плеча старого як він затремтів від незрозумілого відчуття, це був не страх, а щось страшніше…

Життя старого героя проходило перед його очима які наповнилися незрозумілим для нього відчуттям страху, ніколи в житті смерть не наближалася до нього настільки близько, він навіть хотів змиритися та померти в бою…

Рука своєю недавно відрубаною лівою рукою схопив старого, щоб той не носився як навіжений та правою рукою тримав маленький цвях, який почав збільшуватися та повільно пробивати тіло старого.

Пан Мусасі відчув як з нього витікає кров…

- Пане Мусасі!!! Ні-і-і-і!!! – Закричав Чед та не помітив як в нього летять цвяхи, один з них відбив Шедоу камінцем, який копнув ногою, але інший влучив прямо в живіт Чеду з такою силою, що його прибило до дерева збільшеним цвяхом.

- Чорт! – Закричав Шедоу, бо йому прийшлося обирати кого рятувати Робін, яка могла померти від проклятої павучої отрути, або Чеда якого тільки, що прибило до дерева.

Шедоу на мить зупинився з Робін на плечах та намагався, щось вигадати.

- Якщо зараз, я не віднесу її до лікарні то вона помре, чи зможу я називати себе героєм, якщо не врятую її життя? Я не можу витягнути цвях з Чеда, бо він стече кров’ю скоріше ніж я успію донести його, але обох нести я не зможу, а якщо я створю клона? Ні, це погана ідея, бо клон з вогня нанесе ще більше поранень їм… Я пам’ятаю як наставник в Битеті створював точних клонів, як вміє і Просвітлений, але мені ніколи вони не виходили, моя межа лише бойові клони з вогню… Дідько, треба думати швидше! Чорт, святий боже, мені ще й кортить сцяти! Добре, я мушу врятувати спочатку Робін, а потім спробую врятувати Чеда. Думаю він не дозволив би залишити Робін… Так! Я вирішив! – І швидкими стрибками він перестрибував з дерева на дерево в бік селища.

Чед намагався звільнитися, але ці намагання були дуже болісними, він розумів, що Шедоу обрав рятувати Робін і це було правильним рішенням, але все ж Чедвіг боявся померти та почувався нікчемно через те, що зустрів ворога з яким не міг навіть обмінятися ударами. Для нього це відчуття було не новим, бо коли мутанти напала на них та поранили Руді Ді він теж відчувався так само, але в той момент він разом з Шедоу могли нанести удар ворогам, а тепер він поранений спостерігає за тим як пана Мусасі вбивають.

- Тобі ще зарано помирати, хлопче! – Ні звідки з’явився дивний чоловік, який врятував їх того разу від Еботі. – Вже скоро прийде допомога, я це відчуваю…