«Павуча пастка»

«Павуча пастка»

На годиннику 16:08 Чед та Шедоу лише мали відправитися в подорож та чекали на свою провожату біля входу в асоціацію, ще звичайно було світло, але вже скоро стемніє і це трохи лякало їх, але ще більше лякало їх те, що їх провожата була не дуже уважна та вже забула посвідчення робітника асоціації та говорила, що минулого року вже губилася в тих горах.

Посвідчення героя та посвідчення інших робітників асоціації – це спеціальна картка з даними, нею можна користуватися як банківською карткою, вона містить дані робітника і цим нагадує паспорт, але найбільш цінна вона тим що в ній є жучок, який відстежує працівників. Картка робітника не така цінна в очах крадіїв як картка героя деякі колекціонери можуть заплатити за неї круглу суму, але діє правило якщо герой продасть, або загубить картку то відновити її буде неможливо.

- Я все! – Вибігла з приміщення Робін тримаючи картку. – Ми швидко дістанемося до селища Ворота, через яке вже зранку піднімемося на гору Еботі.

- Я думав ми сьогодні відправимося за павутинням… - Говорив Шедоу.

- Це можна було б зробити, але навіть місцеві не ходять в гори коли темнішає… - Говорила загадково вона.

- Чому? – Запитали Чед та Шедоу в один голос.

- Бо там ходить… - Продовжила вона говорити і здається все навколо стало страшнішим, темнішим, там і тут стали чутними голоси якихось істот та мерещилися тіні.

- Ходить… Не може бути, ні, це точно не так… - Думав Шедоу.

- Там ходить істота з фільму «Хижак-Чужак! В горах!» ? – Запитав Чед.

- О це ж той старий жахастик зі Скотом Хорсом у головній ролі! – Відповів Шедоу, але раптом його кинуло в холод та навіть мурашки пройшлися по спині. – Неможливо! – Затрясся його голос. – Той фільм починався так само… - промовив він перелякано.

- Ні, це був просто фільм про людей в горах де ходить чудовисько та вбиває їх по черзі, всіх окрім Скота Хорса, бо він красунчик! – Говорила Робін.

- Тоді хто там ходить? – Запитав Чед з цікавістю.

- Там ходить… - Промовила вона лякаючим голосом і здавалося, що простір спотворився, став химерним та лиховісним. – Там ходить… - Говорила вона опустивши голову донизу, через що її обличчя опинилося в темряві і лише очі світилися. – Там ходить Еботі! Б-у-у-у-у! – Завершила вона.

- Хотів би я побачити його! – Говорив Чед.

- Е…Б…О…Т…І… - Тихо промовив Шедоу та закричав від страху.

Вони почали йти в сторону паркування де стояла яскрава схожа на жука маленька машинка в якій було лише два місця.

- Ой, точно ми не станемося в мій автомобіль… Що ж робити… - Замислилася Робін.

- Ми спробуємо вміститися! – Заговорив Чед.

Шедоу знов впевнився у непрофесійності асоціації героїв «Королівський Кристал» та просто стояв розчаровано.

Вони ледь втиснулися в автомобіль та вирушили, вони навіть уявити не могли як водить автомобіль Робін, вона на високій швидкості входила в різкі повороти та дріфтувала, їх так сильно трясло, що Чеда навіть почало знову нудити і нарешті вони виїхали на автомагістраль та заспокоїлися, що тепер їх не буде трясти, але Робін натиснула на дивну кнопку на панелі та всіх їх вдавило в маленькі крісла. Хлопці ледь сиділи на одному сидінні в тісному автомобілі і не очікували нічого гіршого, але Робін їм закричала.

- Приготуйтесь, ми взлітаємо!

- Стоп… - Неуспів закричати Шедоу, як з машинки вийнялися маленькі крильця на яких розкрилися турбіни з додатковими двигунами і вони рванули в повітря.

- Круто! – Закричав Чед і трохи позеленів.

- Лише ця крихітка може літати на такій швидкості і з нею ми вмить доберемося до селища! – Пояснила Робін.

Через хвилин двадцять вони були вже над селищем Ворота, але посадка була далеко не м’якою.

Шедоу відчинив дверцята та випав. – Нарешті ми тут! – З полегшенням промовив він. – Повертатися я буду без вас! – Заговорив він до Робін.

- Радій, що ми м’яко приземлилися, бо минулого року ми з учнями розбилися в горах, після чого загубилися і одного з них з’їв Еботі, прямо в нас на очах, а інший учень повернувся додому після цього.

- Оу, дуже шкода! – Сказав Чед.

- Так, нажаль крихітка не вціліла… - З сумом згадувала вона свою минулу автівку.

До них повільно наближався якийсь чоловік похилого віку з катаною.

- Що за псих? – Запитав Шедоу.

- Де? А ти про маніяка, який вчора втік з псих лікарні та вкрав бензопилу?

- Що?! Якого біса, ні! Що за старигань з катаною, ось там!

- А-а-а! Це ж місцевий герой на пенсії, який мав нас зустріти та прийняти в себе. – Говорила вона. – Давайте підемо йому на зустріч, бо так він буде йти сюди ще тиждень… Не люблю чекати!

Вони підійшли до діда та він заговорив до них. – Вітаю, у моєму рідному селищі Ворота! Я герой у відставці Швидкий клинок! – Говорив дуже повільно він.

- Ага швидкий ти ледь дихаєш діду! – промовив сміючись Шедоу.

Але в ту саму мить його вдарила Робін по голові. – Тобі варто поважати містера Камуру!

- Ви ж самі говорили, що він повільний! – Говорив Шедоу.

- Перестаньте! – Крикнув він. – Я не завжди був повільним, синку… Колись я був дуже вправним, пройшов багато боїв, пережив багато своїх друзів, колись ти будеш на моєму місці і навіть ходити не зможеш, а я ще буду бігати! – Говорив ду-у-у-уже повільно дідусь та в кінці почав сміятися з таким звуком, що здавалося, що зараз прийдеться його поховати.

- Діду, я можу понести вас, щоб ми швидше дісталися до вашого будинку! – Запропонував Чед.

- Не поважаєш мене, хлопчисько?! – Запитав невдоволено дідусь. – Якщо так спішите то йдіть… Мій дім на вході в селище, ось там. – Показав він катаною, якою користувався як палицею.

- Містере Камура, ми щиро вдячні вам за те що приймете нас на ніч! – Промовила Робін.

- Йдіть вже! Бо передумаю і не прийму вас! – Промовив він.

- Я зачекаю дідуся та прийду з ним. – Промовив Чед.