«Іспит героїв: Фінал»

«Іспит героїв: Фінал»

Нарешті іспит розпочався , всі учасники розділилися на п’ять команд , після чого в центрі арени , яка на цей раз виглядала як лісиста місцевість з такими самими геометричними фігурами, з’явилися всі п’ять вчителів , які мали виступити в ролі злодіїв. Кожний з них був одягнений в спортивний костюм зеленого кольору та мав на спині , невелику коробку форма якої нагадувала гроб.

Учні мали зловити злодіїв та відібрати в них коробки в одній із яких був меч.

Меч – був символом подібних іспитів, тому його і використовують зараз.

Щоб учні могли зрівнятися з вчителями , останні були вимушені не використовувати сили та одягти обтяжувачі , на кожній руці та нозі був одягнений браслет в формі звичайного кільця , який важив п’ятнадцять кілограм , це означає, що кожен з вчителів був обтяжений шістдесяти зайвими кілограмами.

Пострибайко досить дивно стояв з цим тягарем , а якщо придивитися до нього то можна побачити як його маленькі руки трусяться.

- Невже непереможний Пострибайко не може витримати таку смішну вагу?

- Не смій так говорити, Ітане! Мене трусить бо я дуже хочу в бій, а ти щось спітнів , аха-ха-ха-ха! Невже це ти стомився? – Говорив він ледве держучись на ногах.

Ковбой підняв руку та вистрілив з пальця вогняною кулею, чим подав сигнал вчителям і вони вмить розбіглися по сторонам, а за ними схопилися бігти молоді герої.

Навіть з такими обтяжувачами та коробкою Дика рись носилася немов справжнісінький дикий звір , за нею був хвіст перша команда , яка неслася з усіх сил за нею. Як раптом Дика рись зупинилася та обернулася лицем до першої команди.

Хлопці різко зупинилися, Есмерай хоча й був тихим самітником в цей момент вирішив очолити першу команду та розповів їм свій план.

- Нападати всім на неї не має сенсу , але в мене є ідея як захопити її коробку.

Ви хлопці досить сильні та швидкі , а моя сила полягає в раптовості , проти неї  кулаками я не зможу допомогти , але якщо ви відволічете її , я вилізу з тіні та вкраду коробку.

- А ти геній! Добре що ти в нашій команді, бо без твоєї здібності було б дуже важко захопити коробку. – Відповів Джон.

- Так , це гарний план, я насправді думав , що наша команда приречена на провал бо ти не схожий на того хто працює в команді.

До речі, яким чином нам нападати? – Запитав Віктор.

Дика рись не любила довго чекати тому викрикнула , щоб вони скоріше нападали.

- Джон, атакуй з повітря , а ти відволікай її швидкістю та пам’ятайте не підпускайте її до себе занадто близько.

Після цих слів Есмерай почав зникати в тіні.

- Ненавиджу такі фокуси!!! – Закричала Йоланда.

Хлопці почали приводити план в дію, Джон налітав з ударами на кішку, але та ухилялася від кожного.

Віктор тим часом почав швидко бігати навколо Йоланди спричинивши вихор з піску. Як раптом він вискочив з цього кільця пилу на неї та почав атакувати її ногами, вона уверталася та блокувала ці атаки , як ззаду неї з’явився Джон та наніс сильний удар, піднявся пил та глядачі вже думали , що Йоланду перемогли.

Але, що це?! Пил розійшовся і всі побачили як Дика рись держить ногу Віктора та кулак Джона.

- Давай, Есмерай , це наша можливість хватай коробку!!! – Закричали обидва хлопці.

Есмерай з’явився з тіні , зняв коробку з плечей Рисі та надягнув її на себе .

Хлопці вже раділи, що виграли , їм було все одно чи є в коробці меч, вони вже виконали свою роботу.

- Давай допоможи нам зв’язати її! – Закричав Віктор який ледь вдержував Дику рись.

- Які ви не розумні, хлопчики! – Засміялася Рись.

Есмерай підійшов до них ближче та з усієї сили вдарив обома руками, роздалися крики. Глядачі не розуміли , що відбувається.

Джон та Віктор впали на землю.

- Прокляття, що ти коїш? Ми в одній команді!!! – Закричав Джон.

- Я шпигун…

Це все що відповів Есмерай , як ось він зник та з’явився позаду Віктора та одним ударом відключив вже й так впавшого хлопця.

- Що ж тепер залишився тільки ти, Джоне… - Відповів Есмерай.

- Стій, я теж хотіла трохи побитися, а ти одного вже поламав, дурень! – Заговорила Йоланда.

Джон не дивлячись на зламану руку продовжив боротьбу та піднявся на ноги.

- Я не можу повірити. Я не розумію , що відбувається. Ми ж були в одній команді , я думав ти мій братан!!! – Закричав він в сторону Есмерая.

Джон озвірів , а його зламана рука лише ввела його в стан люті, він взлетів та за мить був коло Віктора , взяв пораненого на руки , хоча він був набагато вищим від Джона.

-Братан, дякую… - Пошепки промовив поранений Віктор.

-Не хвилюйся ,братан, я помщуся за тебе!

Він взлетів та відніс пораненого до екзаменатора та відразу повернувся до ворогів. Віктору допомогли медики.

Джон почав швидко кружляти над головами Есмерая та Йоланди в надії напасти з сліпої зони, і ось він вилетів зі всієї швидкості в сторону Дикої рисі, щоб нанести удар.

- Думаєш я не бачу твоїх рухів, «братаан»? – Глумливо запитала Дика рись.

Вона бачила кожен рух своїми котячими очима та легко ухилилася від удару стрибком.

І ось вона прямо позаду Джона та завдає йому удар своїми кігтями, він приземлився та намагався відбитися, або блокувати удари, але вона наносила удари швидше ніж він міг зреагувати. Тому він вирішив не блокувати її удари, а піти в наступ та нанести сотню ударів.

Так, Сотня супер ударів Джона Переса – це фірмовий удар Джона, який він тренував все життя, навіть до того як отримати кристал. Він наносить нищівні удари в які вкладає всі свої сили , його теперішній максимум сто ударів за десять секунд, але тепер зі зламаною рукою цей прийом можливо виконати лише за двадцять секунд.

 - С. С. У. Д. П. ! – Закричав Джон весь вкритий подряпинами.

Він почав витісняти Дику рись , вона не очікувала таких потужних ударів та вирішила відскочити , але це було марно, бо в цій супер атаці Джон тренував не тільки удари, а й швидкість пересування. Не важливо наскільки далеко відстрибувала Йоланда Джон завжди був коло неї.