Частина 4

Коли Анна проснулась візитівка лежала у неї на тумбочці біля ліжка, що її сильно злякало. Вона не наважилась її взяти в руку і пішла. Кожного разу їй ставало моторошно, коли вона дивилась на цю візитку.

Одного вечора, вона наважилась її взяти в руку, вона набрала номер, який був там вказаний і зателефонувала. Гудки тривали, ніби вічність. З кожним гудком її серце билося все частіше, а потім дзвінок обірвався і вона вдихнула з полегшенням.

Але через декілька днів вона зустріла на вулиці хлопця, який підійшов до неї. На вигляд він здавався її однолітком, у нього було світле волосся, голубі очі і був він одітий в джинсовий костюм.

- Треба поговорити, - сказав хлопець. – Ти телефонувала на мій номер, напевно, хочеш дізнатись правду про те, що сталось.

- Ні, я не хочу нічого знати, - викрикнула дівчина.

- Тихіше, не варто так кричати, - заспокійливо сказав хлопець.

- Що ви з нею зробили, придурки, - крикнула дівчина, на очі в неї почали навертатись сльози.

- Ми з нею нічого не робили, - намагався заспокоїти хлопець. – Я тобі розповім, що з нею сталось, але благаю пішли зі мною.

- Я з тобою нікуди не піду, - сказала дівчина і додала: - Я не хочу, щоб моє тіло знайшли на вулиці люди.

- Твою подругу вбили демони, - неочікувано сказав він.

- Демонів не існує, це все казки, - відповіла дівчина хоча засумнівалась у правильності своїх слів.

- Вони існують і вбили твою подругу того вечора, - заперечив хлопець.
- Що їм могло бути потрібно від неї? – запитала с подивом дівчина.

- Вони хотіли вбити тебе, але сплутали, - відповів спокійно хлопець.

- Навіщо їм вбивати мене?- запитала дівчина.

- Може підемо кудись інше, а то на вулиці не дуже зручно про це розмовляти? – спитав він,

- Скажи мені зараз, - крикнула вона на всю вулицю.

- Наш світ не такий простий, як здається, ми нащадки стародавнього роду уніатів. Уніатами називають магів в яких тече кров демона і ангела. Я знаю, що це звучить, як безглуздя, але це правда. Вони шукали тебе, щоб убити.

- Чого ми нащадки? – з сміхом запитала дівчина.

- Стародавнього роду уніатів. Нас залишилось дуже мало. Наші сили майже не передаються і найти носія дуже важко. Не знаю, як вони про тебе дізнались.

- Як ви дізнались?

- З новим про цю подію. Ми довго за тобою слідкували.

- Що ви робили? – крикнула дівчина.

- Пробач, по іншому не могло бути. Ми хочемо, щоб ти приєдналась до нашої організації.

- Це вже точно, ні.

- Ти зможеш відімстити за смерть свої подруги.

- Я не хочу нікому мстити, пішли ви, - сказала дівчина і рушила в сторону дому.

- Ти не можеш піти?- сказав хлопець, взявши її сильно за руку.

- Відпусти!- крикнула дівчина.

- Ні!- відповів тим ж криком хлопець.- Ти повинна піти зі мною.

- Я нікому нічого не винна, - кричала, брикаючись дівчина.

- Життя таке. Ти повинна піти зі мною, - говорив хлопець зі злістю, шарпаючи її за руку.

Сварка тривала декілька секунд поки до них не підійшов хлопець, з намірами їх розборонити, але йому нічого не вийшло і він швидко опинився на землі. Сварка продовжилась, але люди починали зглядатись і почали робити зауваження хлопцю і він відпустив дівчину.

- Ми поговорим пізніше, - сказав хлопець і пішов звідтам.