Глава 7

Стоячи на розпечених сонцем плитах космопорту, Сілін не відривала погляду від неба. Корабель із її друзями на борту стрімко набирав висоту, прорізаючи повітря й залишаючи за собою вогняний слід, схожий на тремтливе полум’я свічки. За мить він розчинився в небесній блакиті, що світлішала з кожною секундою.

У грудях стислося. Туга і тривога переплелися в гостре, майже фізичне відчуття. Вона могла лише сподіватися, що їм удасться встигнути й перехопити ескадру її батька до того, як пастка замкнеться.

Її план сприйняли по-різному. Кан, Лірел і Кід -   вже знали, на що вона здатна, тому поставилися до нього спокійно, без зайвих запитань. З Ерін усе було складніше. Вона не приховувала страху й уперто не хотіла приймати думку, що Сілін потрібно ризикнути собою. Звичні аргументи швидко вичерпалися, і тоді Сілін зважилася на крок, якого досі уникала.

Вона показала їм свою силу.

Колір її очей змінився, а за спиною розкрилися крила, наповнені темною енергією. Навіть ті, хто бачив чимало дивного й смертельно небезпечного, завмерли. Лірел і Кан мовчали, не зводячи з неї погляду. Цієї короткої демонстрації вистачило. Ерін відступила, більше не сперечаючись, і зрештою погодилася з планом.

Залишившись одна, Сілін ще деякий час блукала коридорами космопорту, поки не дісталася одинадцятої посадкової платформи. Там на неї вже чекав корабель із лаконічною назвою -  “Танжер”.

Біля ліфта, що спускався до однієї з опор, стояв капітан і двоє членів екіпажу. Вони тримали зброю напоготові. Усі були в бойових костюмах, але капітан, на відміну від інших, залишив візор відкритим -  погляд у нього був уважний і холодний.

“Танжер” виявився старим десантним судном, давно знятим з озброєння імперії. Втім, стан корабля говорив сам за себе: за ним ретельно доглядали. Зброя виглядала майже новою, а трюм був перероблений для перевезення “вантажу” - такого, що далеко не завжди потрапляв сюди з власної волі.

Екіпаж діяв злагоджено й мовчки. У їхніх рухах легко вгадувалося військове минуле - тепер приховане під маскою мисливців за головами.

Сілін підійшла до капітана, який зберігав похмурий і відсторонений вираз обличчя, і з легкою усмішкою сказала: 

• Гадаю, ви мене чекаєте?

Він кинув на неї швидкий погляд, мовчки ступив на платформу ліфта, і тільки тоді вимовив, низьким, як гуркіт грому, голосом: 

• Запізнюєшся. Часу на зустрічі та балаканину в нас немає, - і, не дочекавшись відповіді, зайняв місце біля центру платформи.

Сілін знизала плечима і зайшла слідом, зазначивши, як двоє озброєних охоронців стали позаду неї, ніби перегороджуючи шлях до відступу. Вона помітила й те, як вираз обличчя капітана змінився - від нудьгуючого до стурбованого. Її усмішка стала ще ширшою.

• Схоже, хтось із вашої команди впізнав мене, - сказала вона, не приховуючи єхидства, - вам не розповіли всі подробиці цієї роботи?

Капітан примружив очі і вдивився в неї з новою настороженістю: 

• Так, схоже, ця робота виявиться не такою легкою, як нам обіцяли.

Коли ліфт зупинив свій рух, то на палубі на них уже чекали ще п'ятеро, усі в бойовому екіпіруванні, лише у двох ельфів були зняті шоломи. Вони стояли, схиливши голову і тримаючи біля серця праву руку, стиснуту в кулак. І цим привітанням, вони показували, що є підданими дому Валантіс.

• Раді вітати вас юна пані, - синхронно випалили вони.
• Дякую за відданість нашому дому, - вдячно вклонилася вона.

Після того як вони випросталися, вона перевела свій погляд на капітана, який уже встиг зняти свій шолом і тепер суворо дивився на своїх підлеглих.

Сілін у жесті примирення підняла руки і знову подивившись на двох ельфів, спокійним тоном сказала:

• По-перше, ви двоє продовжуєте виконувати накази свого капітана, - після чого перевела свій погляд на капітана, - а по-друге, у вашому плані нічого не змінюється. 
• Я зараз не за нашу роботу переживаю, а за наслідки, якщо я її виконаю.

Сілін підійшла до капітана і твердим поглядом подивилася йому в очі:

• Жодних наслідків не буде, вам усього лише потрібно зіграти свою роль і передати мене в руки замовнику, - тоном, що не терпить компромісів, сказала вона.

Вона й сама не помічала, як у її голосі прорізалися владні інтонації - сухі, відточені, властиві тим, хто звик не просити, а наказувати. Капітан витримав її холодний погляд без найменшого коливання, а тоді різко обернувся до екіпажу:

•  По місцях, швидко. Нам за балачки не платять.

Команда зреагувала миттєво. Люди розсипалися по відсіках, і вже за кілька секунд на палубі залишилися тільки вони вдвох. Тиша, що настала, була густою й напруженою.

Першою заговорила Сілін:

•  Капітане, мені складно повірити, що людина з вашим досвідом не з’ясовує всі деталі, перш ніж братися за справу.
•  Карл, -  коротко виправив він. -  За той час, що мені довелося працювати з нашим спільним знайомим, я зробив один висновок: якщо він не хоче щось пояснювати, допитувати його марно. Тим паче, що відмовлятися від його пропозицій я не маю розкоші.

Він сказав це спокійно, без виправдань  -  як сухий факт.

• Можливо, ви маєте рацію, -  задумливо відповіла Сілін.
•  Ви можете розміститися в моїй каюті. Ми використаємо гравітаційний прискорювач у цій системі, тож переліт займе близько восьми годин.
•  У цьому немає потреби. Не заперечуєте, якщо я пройдуся кораблем? Я на таких суднах ще не літала.