Глава 6

Посадивши аві на одному з майданчиків біля космопорту, вони майже бігцем пройшли крізь переповнений туристами термінал реєстрації й вийшли просто на посадкове поле. Шум, голоси й рекламні оголошення поступово стихали, поступаючись гулу двигунів і металевому подиху кораблів.

Ще здалеку Сілін відчула, що щось не так.

На поручні вантажного пандуса, занурившись в свої роздуми, сидів Кан. Він дивився кудись убік, ніби намагався побачити відповідь там, де її не могло бути. Побачивши їх, Кан підвів очі й сумно всміхнувся.

•  Ви якраз вчасно, -  сказав він, звертаючись до Сілін, коли вони підійшли ближче.
•  Що сталося? -  вона миттєво насторожилася. -  Де всі?
•  Дві години тому до тебе завітали гості. Я відправив решту до готелю, а сам залишився тут чекати на вас.

Кан завжди був зібраним і холоднокровним, особливо коли йшлося про безпеку екіпажу. Тепер же в його голосі чулося приховане напруження, і Сілін зрозуміла: рішення не було випадковим.

•  Хто? -  її голос похолов ще до того, як він відповів.
•  Імперський дізнавач. З печаткою самої Імператриці. Тож… ти розумієш.

Кід нервово скрипнув зубами.

•  Тепер ясно, чому ти тут сидиш, -  прошепотів він. -  Я чув про них. Кажуть, вони читають думки, відчувають брехню… і можуть одним лише поглядом зламати людину. Перетворивши її на свою марионетку.
•  Ось і перевіримо, -  спокійно обірвала його Сілін. -  Чекайте тут.

Вона вже рушила вгору пандусом, коли Кан різко схопив її за руку.

•  Він у каюті відпочинку, - тихо сказав він і простягнув їй кристал-носій. -  Візьми це.
•  Що це? -  Сілін зиркнула на кристал.
•  Лірел залишила його мені. Тут - дані про експерименти, які вони з Кідом викрали з дослідницького комплексу Юмарі, - він коротко глянув на Кіда. - Після походу до гільдії керівництво дозволило їй передати матеріали тобі.
•  Тож ось чим ви там займалися… -  Сілін кивнула з вдячністю. - Дякую. Можливо, це стане в нагоді.

Подивившись на  стурбовані обличчя своїх друзів Сілін поспишила їх заспокоїти.

• Хлопці. Припиніть так за мене переживати. Це все ще володіння моєї сім'ї і дізнавач тут не всесильний.

Вона забрала кристал і більше не озираючись пішла вгору пандусом.

Дорогою до каюти Сілін вставила носій у роз’єм на шиї. Перед очима одразу спалахнули віртуальні сторінки: звіти, креслення, журнали спостережень, фотографії. Дані миготіли швидко, але чітко, розкриваючи справжній масштаб робіт дому Юмарі.

Одна з фотографій змусила її різко зупинитися.

Холод пробіг по пальцях, коли вона впізнала істот. Ці створіння вона бачила раніше -  ще на Тирані. Клоновані зразки… і значно небезпечніші модифікації - пожирачі. Протоколи експериментів підтверджували найгірше: дому Юмарі вдалося відтворити обидві форми.

Підійшовши до дверей каюти, Сілін активувала очні імпланти, приховуючи їх і готуючи темний зір.

Вона зайшла всередину.

За масивним столом сидів посланець Імператриці. Довгий чорний балахон повністю приховував його фігуру, а блакитні руни, вшиті в тканину, ледь помітно світилися, випромінюючи рівний, холодний потік мани. Обличчя тонули в тіні капюшону, даючи розгледіти лише нечіткий силует.

Спроба роздивитися його уважніше принесла дивне відчуття. Порожнеча. Жодної аури. Жодного відлуння життя чи енергії. Ніби перед нею сиділа не істота з плоті й крові, а втілена відсутність.

Сілін мовчки пройшла до столу і сіла навпроти.

•  Чим я зобов’язана візиту таких… високих гостей? -  Сілін вимовила це якомога м’якше, майже світськи, хоча всередині вже зібралася, мов стиснута пружина.
•  Для початку дозвольте представитися. Моє ім’я -  Інгал, - спокійно відповів співрозмовник. - Невже ви справді вважали, що ваш візит на планету Тиран залишиться для нас непоміченим?

Його голос був тихим, рівним, майже позбавленим емоцій. Саме це й лякало найбільше. Від кожного слова Сілін відчувала, як холод пробігає хребтом.

У наступну мить темний зір відкрив їй те, чого не бачили звичайні очі: з-під чорного балахона простягнулися тонкі, майже прозорі нитки мани. Вони блискавично обплели її руки, ноги, груди - холодні, щільні, безжальні.

Вона навіть не встигла зреагувати.

І вже за мить не могла поворухнути й пальцем.

•  Прошу вибачити, -  рівно промовив Інгал. -  Ви почали нервувати. А я не хочу, щоб ви зробили щось… необачне.
•  Ну, я й не збиралася, -  Сілін скривилася, після кількох безуспішних спроб докликатися до Еліота. Злість спалахнула в очах. -  Може, перейдемо одразу до справи? Якби імператриця хотіла моєї смерті, ми б із вами зараз не розмовляли.
•  Ви маєте рацію, - відповів він без паузи. - Імператриця пам’ятає, чим дім Валантіс пожертвував під час створення Імперії. Саме тому вона готова допомогти вашому дому у війні проти дому Юмарі. Рада великих домів ще не винесла рішення щодо долі Калеба.
•  Це… цікаво, -  повільно мовила Сілін. -  Але навіщо ви тут?
•  Вашу сестру викрали. Крім того, наші джерела повідомили, що князь Калеб призначив значну нагороду за вашу голову, -  голос Інгала не змінився ні на півтону. -  Імператриця доручила мені розібратися в ситуації.
•  І що саме ви хочете почути від мене?
•  До нас дійшла інформація про підготовку заколоту, -  відповів він. -  Як захиснику імператриці, мені цікаво, чи пов’язане з цим ваше перебування на Тирані… перед її зникненням. Як вам вдалося вижити? І, зрештою, чому князь так наполегливо прагне вашої смерті?
•  Щодо заколоту… -  Сілін на мить замислилася. -  Найімовірніше, за ним стоїть саме князь Калеб Юмарі.