Глава 4

Закінчився третій тиждень шляху, і вони наближалися до точки призначення. Сілін сиділа на ліжку у своїй каюті, у повному екіпіруванні, і намагалася морально налаштувати себе на те, що їй належить побачити на планеті. У двері постукали і, не чекаючи її відповіді, до кімнати увійшов Кан. Не зронивши жодного слова, він пройшов до робочого столу і, сівши на нього, схрестив руки на грудях і став свердлити поглядом Сілін. Усі його різкі рухи свідчили про те, що він нервує, і навіть куточок його лівого ока сіпався.  

•  Слухай, Сілін, я розумію, що відмовляти тебе марно, але я все ж скажу, що передумати ще не пізно. Ми разом дивилися запис, із цією планетою явно щось не так, - мало не благаючи говорив він. 

• Немає в мене вибору, я маю впоратися, - вона підняла голову і пильно подивилася в очі Кана, - так, картинка там була неприваблива, але зроблена вона була давно і багато чого могло змінитися.

"Насправді, він у чомусь має рацію. За даними сканерів, орбіта цієї планети неприродна для цієї системи. Також спостерігається невеликий дисонанс між магнітним полем планети та її поточною орбітою. Поки не можу зробити конкретних висновків, може щось ще дізнаємося на поверхні". - додав свої п'ять Еліот.

Той перегляд запису закінчився загальним мовчанням, і всі лише стурбовано подивилися на Сілін. Кан тоді не втримався і став її відмовляти.

Зараз він теж зробив спробу переконати, але приречено схилив голову і взяв себе в руки. Він різко піднявся зі столу, що скрипнув під ним, і суворим тоном виголосив:

• Тільки спробуй не повернутися, я тебе тоді сам прикінчу.
• Тоді діємо за планом, - усміхнулася Сілін, - та й стежити ви за мною зможете - квантовий маячок при мені. - вона підняла праву руку на яку був одягнений наруч з вбудованим маяком.

У цю мить із динаміків корабля пролунав голос Ерін:

• До точки висадки п'ять хвилин, якщо ти не передумала, то саме час готуватися.

Сілін рішуче встала з ліжка і вирушила до найближчих евакуаційних капсул. Кан із суворим виглядом йшов за нею. Сілін увійшла в одну з капсул, відразу ж за нею з тихим шипінням зачинилися гермодвері. Вона почула голос Ерін:

• Вийшли з гіперстрибка в точці скидання.

Сілін одразу ж натиснула на кнопку скидання капсули, і її з силою втиснуло в компенсуючий ложемент. У вузьке оглядове вікно вона дивилася як стрімко наближається до планети. Піднявши погляд угору, вона в останню мить побачила, як її корабель знову пішов у гіперстрибок. Її команда повинна буде стежити за нею через квантовий маяк і чекати від неї сигналу знаходячись в сусідній системі.

“Наближаемось до іонізованої пилової хмари. Приготуйся!”  - попередив Еліот.

• З тобою все буде гаразд? - стурбовано прошепотіла Сілін борючись з перегрузкою.

“Мій основний блок, витримав вибух сверхнової. Електромагнітне випромінювання спричинене ціею пиловою хмарою, мені нічим не загрожує. Чого не скажу про цю капсулу.”

Як тільки її капсула увійшла в пилові хмари живлення в евакуаційній капсулі зникло. Всі екрани погасли і щось розгледіти стало просто неможливо. Непроглядна темрява пилу, в якій проглядалися часті спалахи блискавок. По відчуттям все це тривало майже вічність до тих пір, як її погляду відкрилася картина мертвого світу.

Колись величні шпилі стародавнього міста тепер нагадували хребці велетенської істоти, пробиті й зламані. Чорні обеліски, порізані дивними органічними візерунками, височіли серед руїн, немов кістки стародавнього титана. Уся архітектура міста здавалася не просто збудованою, а вирощеною - металеві поверхні плавно переходили в тканиноподібні структури, а тьмяний блиск вкривав усе навкруги, виглядало це так, наче це були залишки засохлого слизу.

Центральними проспектами, що нагадували гігантські звивисті артерії, зміїлися канали, заповнені темною, густою рідиною. Ці потоки колись, можливо, живили місто, але тепер вони стали застоєм смерті - виділяли сірий туман. Уздовж цих шляхів виднілися напівзруйновані конструкції, що нагадували кокони. Деякі з них розкрилися, немов величезні раковини, усередині яких виднілися скручені, давно скам'янілі тіла.

Стіни будівель були вкриті глибокими шрамами, немов місто зазнало не тільки фізичної руйнації, а й якогось варварського ритуалу. Тут всюди були сліди війни: гігантські пробоїни в боках споруд, що нагадували відкриті рани, з яких стирчали труби, схожі на вени. У деяких місцях, серед уламків, можна було розгледіти якийсь рух, але сказати, хто або що це, було не можливо.

На околицях, де руїни вже поглинули пустельні рівнини, виднілися остови величезних машин. Вони були настільки понівечені, що визначити, для чого вони призначалися, було вже неможливо. Вони зливалися з органічною природою міста, немов їх було створено з тих самих матеріалів, що й саме місто. Їхні іржаві кігті були встроєні в грунт, а масивні стволи зброї дивилися в небо, немов гігантські мертві звірі, захоплені в останню мить агонії.

“Сілін, електроніка капсуни не функйіонуе. Доведеця запіскати посадковий режим в ручну”

• Зрозуміла. Зараз зроблю.

Сілін відвела погляд від краєвидів за ілюмінатором і, відчуваючи, як у грудях підступає паніка, різко відкинула захисну кришку аварійного важеля. Вона вхопилася за холодний метал і щосили потягнула його на себе. З першої спроби механізм не піддався.

Стиснувши зуби, Сілін навалилася на важіль всією вагою.