Розділ 8

Ела : 

​Столиця зустріла нас не страхом, а громовим вовчим виттям, від якого здригалися стіни стародавнього замку. Новина про те, що Джерело прокинулося, а Верховна Рада пала, розлетілася швидше за вітер. Перевертні з усіх куточків королівства стікалися до головної площі, щоб побачити ту, чия кров повернула магію в цей світ.

​Я стояла перед величезним дзеркалом у королівських покоях. На мені була сукня кольору нічного неба, розшита срібними нитками, що нагадували руни Храму. Моє волосся вільно спадало на плечі, а на грудях сяяв кулон — подарунок Еріка, який тепер пульсував у такт із Джерелом.

​«Ти готова?» — запитала Кіра. Вона була спокійною, її присутність стала природною, як дихання.

​— Так, — прошепотіла я.

​Двері відчинилися, і в кімнату увійшов Ерік. Він був у парадному чорному мундирі з золотими еполетами, але його очі... у них я бачила не Короля, а свого вовка. Свого захисника.

​— Ти виглядаєш неймовірно, — він підійшов до мене і обережно взяв за руки. — Площа заповнена вщерть. Вони чекають на свою Королеву.

​— Я трохи хвилююся, — зізналася я, стискаючи його пальці. — П’ять років я була «пустою» дівчинкою, над якою сміялися. А тепер...

​— Тепер ти — серце цього народу, Ело, — Ерік підняв моє підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі. — І я буду поруч із тобою на кожному кроці.

​Ми вийшли на балкон, що височів над головною площею. Тисячі перевертнів миттєво замовкли. Я бачила в натовпі знайомі обличчя — там був Грей, який гордо тримав свій меч, там були молоді перевертні, чиї очі вже світилися сріблом через пробуджену кров.

​А в самому низу, біля підніжжя сходів, під охороною гвардійців стояли вони. Марк і Лінда.

​Вони були в лахмітті, брудні та виснажені після свого недовгого вигнання в диких землях. Марк дивився на мене з таким відчаєм і жалем, що мені стало його майже шкода. Майже. Він бачив мене на висоті, поруч із наймогутнішим Альфою світу, і він знав — це місце могло належати йому, якби він мав хоча б краплю віри в мене.

​Ерік зробив крок вперед і поклав руку мені на талію. Його голос, посилений магією, рознісся над містом:

​— Сьогодні ми не просто святкуємо перемогу над зрадниками. Сьогодні ми святкуємо початок нової ери. Ери, де сила вимірюється не жорстокістю, а вірністю. Представляю вам вашу Королеву — Елу з роду Срібних!

​Натовп вибухнув вітальним виттям. Ерік взяв масивну срібну корону, прикрашену кристалами з Джерела, і повільно опустив її на мою голову. В ту ж мить срібне сяйво вирвалося з мого тіла, піднімаючись високим стовпом у небо, розганяючи хмари й відкриваючи повний місяць.

​Я подивилася вниз на Марка. Його очі зустрілися з моїми. Я не бачила в них більше ні болю, ні страху. Лише порожнечу. Я просто відвернулася. Він більше не існував для мене.

​Ерік нахилився до мене і прошепотів так, щоб чув лише я:

​— Поклич її, Ело. Нехай вони побачать.

​Я заплющила очі. «Кіро...»

​Величезна срібна вовчиця матеріалізувалася прямо в повітрі над балконом, створена з чистого світла та магії. Вона видала такий могутній рик, що птахи злетіли з навколишніх лісів. Поруч із нею з’явилася тінь чорного вовка Еріка. Вони сплелися в танці в нічному небі, символізуючи непорушний союз двох найсильніших родів.

​Я відчула губи Еріка на своїх. Це був поцілунок перемоги. Поцілунок істинної пари, яку не змогли розлучити ні зрада, ні отрута, ні сама смерть.

​— Я люблю тебе, моя Кіро, — прошепотів він, відстороняючись.

​— А я люблю тебе, мій Королю, — відповіла я, дивлячись на зірки.

​Наше життя нарешті почалося. Справжнє життя. І я знала — попереду в нас ціла вічність, щоб написати нашу власну легенду.

​