Звідки в саду дитина?

В той сонячний день сад здавався особливо безлюдним, а вона - статуя химери з жіночим обличчям - лежала коло ставка.

Більшість статуй проводила свій час займаючись спостеріганням за садом: за мурашником, за струмком, за гіллям дерев, хоча дехто також очищав улюблені квіти від бур'янів, але загалом статуї були непорушними й тихими, а сад - покинутим та дещо нудним.

Химера любила спостерігати за водою. Тому що навколо неї як не комахи то жабки на лататті, навіть час від часу зазирали в гості птахи, а ще сама вода весь час перекочувалась-переливалася й виблискувала на сонці. Чарівно.

Незважаючи на те що вона взагалі-то з каменю, Химера могла відчувати тепло - зараз наприклад, сонце пригріло плече, а минулої зими вона не заснула як завжди, то її тоді  ледь не занесло снігом. Його було багато тож вона могла відчувати що він холоднючий хоча й блищить красиво. Химері сподобалося, але довго сидіти в холоді не так приємно як сидіти в теплі - наприклад на сонечку. Тут її думки перервалися коли Химері на спину навалилося щось тепле та м'яке.

Була би вона кимось іншим - скочила би, та заверещала, а так, лише повернула свою довгу та гнучку шию і зустрілася поглядом зі світлими очима, що належали маленькій дитині  яка зручніше вмостилася на спині Химери і потягнула долоньки до схиленого над нею обличчя. Очі статуї ніби самі собою комічно округлилися.

Інша статуя вийшла до ставка коли Химера усе-ж таки дозволила малому помацати її вухо. Вона була стара, поважна, навіть трохи порослою мхом, але простою та милою характером. Шанобливо її називали "Пані-з-ліхтарем", а лагідно - Свічкою.

Вона було завмерла на мить в здивуванні коли побачила дитину, але присіла поряд на траву, запитала з недовірою та здивуванням

- Невже сталося таке диво?

Химера кивнула ніби кажучи "Як бачиш", а потім почала акуратно діставати своє вухо з чіпких дитячих рук. Малий насупився коли втратив таку цікаву але помітивши Пані вирішив що та не менш цікава.

- Він же зовсім такий як в твоїх казках, чи не так?

Свічка хитає головою

- Ні, не зовсім, він же ще лише дитина, він вчиться. - та раптом згадує - А ще йому треба буде щось їсти.

І задумливо подивилася в сторону будинку. Химера вляглася зручніше спостерігаючи як дитина гралася з кам'яними пальцями

- Фрукти? Ти розповідала - бали, пирування... - статуя махнула хвостом в напрямку яблунь - Яблука, або груші, може ягоди якісь? Птахи їх дзьобають, може і дитині піде?

Свічка кивнула, але дещо невпевнено

- Ягоди не всі можна, вони часто бувають отруйні. Яблука це слушна думка, але і їх не достатньо. Ми не часто заходимо в будинок, але там має бути усе що знадобиться малому.

Химері ця думка не дуже сподобалася, але ж це дитя таке маленьке, м'якеньке, йому навіть дрібна колючка може нашкодити!

Та ось вони вже йшли захованою травою стежинкою, а попереду серед дерев уже можна було помітити бляклі, колись ніжно-блакитні стіни. Розсипалися потрошку від часу сходинки, скрипнули досі міцні та надійні двері, дрібний вітерець влетів у коридор здіймаючи пилюку та прослизаючи в інші проходи.

Химері було трохи моторошно в майже цілковитій тиші - в саду весь час щось дзичало, хлюпотіло або шелестіло. Навіть малий притих роззираючись на всі боки коли Свічка впевненим кроком проходила наступні двері.

Там кімната була схожа на кухню, хоча жоден з трьох не знав напевне, але вони там й не затримувались. Далі була зала з великим столом й ще один коридор з пошарпаними стінами, а потім вони нарешті зупинились у кімнаті з м'якими диванами.

Незважаючи на пилюку та дрібне сміття ця кімната була досить затишною навіть тоді - кавові стіни та пухнастий килим, світлі столики та широкі вікна. Увагу малого привернули фігурки на каміній полиці - дерев'яні, лаковані, пофарбовані, тварини, птахи і риби, витончені лілії, пухнасті хризантеми, та зовсім небачені істоти. Пані обережно опустила дитину на м'який килим та підійшла до фігурок. Химера всілася трохи поодаль та повернулася до малого який одразу поповз до неї.

- Може краще грайся на килимі?

Хлопець сів біля статуї, посмикав килим та схопив фігурку коня. Пані-з-ліхтарем посміхнулася та вже в дверях повідомила

- Я буду коло кухні, подивлюсь, може знайду йому їжу.

І тут же зникла. Химера спостерігаючи за тим як дитя грається тваринами видаючи різні звуки не встигла глибоко замислитись як їй в лоба прилетіла іграшкова пташка. Під дерев'яний стукіт з виразу її обличчя засміявся малий, а статуя насупилася. А потім показала йому язика.

Коли повернулася Свічка, Химера корчила безглузді й надзвичайно чудернацькі рожиці а хлопець реготав і щасливо пищав. Стара статуя й сама з того широко посміхнулася розставляючи на столі принесене.

- Усе, все, заспокойся.

Химера ще досі прискала сміхом та сяяла яr літнє сонечко, але дитину усе-ж-таки варто було нагодувати. Вона підсунулася до столу тоді як Свічка сівши пробувала хлопчика

- О! А куди подівся твій мох?

- Відкривай ротика, маленький... Я зустріла Ласицю, він живе тут, в оранжереї, навіть прихистив декілька ласиць. Також він непогано знає будинок й показав коло кухні комору.

- Але якщо там щось було, воно ж мало зіпсуватися, як ті груші що падали на землю та гнили, хіба не так?

- Ні, усе що ми знайшли було хорошим, та там навіть окремо лежали шматочки льоду, які анітрохи не танули!

Подивишись на Химерине скептичне обличчя повне недовіри Пані зітхнула й дала малому ложку бульйону.

- Це будинок, і тут усе може працювати не так як в саду. Це може бути просто частиною того як тут усе працює. Хоча на полицях були особливі знаки, вони також можуть бути причетні.

Наступні декілька хвилин пройшли в мирній тиші, яку можна було би назвати приємною, але статуям трошки не вистачало вільних звуків саду, але дитині швидко набридла тиша й він почав гратися. Спочатку він просто розмахував руками й щось розповідаючи своєю дитячою мовою, випадково збиваючи ложку і розливаючи бульйон, але потім, побачивши що Свічка заледве супиться, малий потягнувся до столу ледь не перевернувши тарілку. Тут уже Химера його акуратно схопила щоб посадити подалі від столу.