Розділ 11

  Яна заглянула до дитячої кімнати, переконалася, що все гаразд, малі бавляться. Данік з Юлею, дружно мнуть рудого пухнастика. Обмотують бідолаху в якийсь одяг, щоб був «гарніший».  Кіт, мабуть, думає бідний, де ви взялися на мою голову зі своєю «любов’ю», але мужньо терпить дитячі ніжності. Що ж залишається? Інакше доведеться йти мишей ловити, їсти не дадуть.

  Спустилася до гостей.

  Радо привіталася з Мариною і її чоловіком, з усіх сил приховуючи втому. Ввесь день, як білка в колесі. Ще й нове авто змушує сильно хвилюватися, незвично. Але Яна і справді рада була бачити подругу, то ж посмішка вийшла щира. Гості теж широко посміхаються, віддали гостинці. Іван почав жартувати про щось, питають, як їй в ролі Гусарської. Відповіла, що добре.

   А Стас якусь мить просто мовчки стояв дивився на свою жінку, наче вперше бачить цю красуню. Яна зустрілася з ним поглядами. Аж почервоніла. В очах цього хлопця стільки захвату, милується нею, розглядає. Не знала, що казати. Просто мило привіталася. Марина помітила,  що брат застиг, дивиться на Яну. Засміялася:

̶  О-о... Братику, ти так дивишся на свою жінку, що я починаю думати, може нам вже їхати додому, не заважати вам? — всі хихикнули. Стас ніяково засміявся:

̶  Не треба, залишайтеся, — підійшов, обійняв Яну, ніжно цьомкнув у щічку.

̶  Привіт, красунечко. Як день? — дівчина зашарілася, мило всміхається.

̶  Дякую, добре. А в тебе?

̶  Ну... Могло б бути й краще. Але... — поглянув на сестру з чоловіком. — Чого ми стоїмо? Заходьте. Пішли в кімнату, — жестом запросив.

  Невдовзі до молодих людей приєдналися батьки з бабусею. Марія привезла цілу тацю жирного печеного м’яса, ще великий торт з товстим шаром масляного крему, якісь вишукані сири, ще дещо. Вручила все це молодятам зі словами:

̶  Не знала, чи ви щось приготуєте, сьогодні ж робочий день, зайняті, тому тримайте. Хлопці люблять добре поїсти.

  Яна подякувала. Хоч була здивована. Що ж... Тепер зрозуміло, чиїми стараннями Юра такий «дрібненький». Добре хоч Стаса так не «залюбила».

  Сиділи всі в кімнаті. Яна дуже хвилювалася, але все йшло, наче непогано. Спокійно балакали. Потім запросила усіх за стіл. І тільки тоді згадала про Юру. Подумала вголос:

̶  О, а, чому Юра не з нами? — звернулася до Стаса:

 ̶  Покличеш його за стіл? — на її здивування все сімейство розгублено переглянулося. Стас завагався на мить. Каже:

̶  Та... Він переважно не любить такі великі компанії, — Яна скривилася. Як це? Адже зібралися тільки найближчі люди, чому він має сидіти десь сам, як прокажений?

̶  Може, я спробую привести його? Він, здається, трохи сором’язливий, — запропонувала. Стас кивнув, мовляв, роби, як знаєш. Мати сказала:

̶  Так, так, Яно, поклич його. Він в нас дуже несміливий. А тебе, може й послухає.

  Пішла в кімнату до Гусарського середнього. Юра і справді відмовлявся йти. Казав, що пізніше поїсть. Але Яна трохи схитрувала. Каже:

̶  Юрчику... Відкрити тобі один секрет? — так по-дитячому, ніяково скривилася. Хлопець одразу зацікавився. Чисто, як Даниїлко деколи.

̶  Знаєш, мені дуже нелегко, бо я ж тут нова людина, не знаю добре твоїх рідних. А до тебе вже почала звикати. Якби ти був зі мною за столом, мені було б набагато спокійніше. Будь ласочка... — благально заглянула в очі. Хлопець аж почервонів. Одразу встав з крісла, погасив монітор комп’ютера і відповів:

̶  Справді? Тобі так буде легше? — Яна кивнула. — То добре. Я трохи посиджу з тобою, — зраділа, подякувала Юрі. Хлопець аж розквітнув. Коли привела Юру і посадила за стіл всі здивовано переглянулися. Зраділи.

  Вечеря вдалася непогано. Якщо не брати до уваги те, що Марія явно невдоволено поглядала на страви, які запропонувала нова господиня дому. Хіба ж таким наїсися? Та, то ж дитяча їжа  ̶   нежирна, м’яса мало, якісь самі овочі, риба і зеленина. Добре, хоч вона принесла з собою трохи «нормальної» їжі.

  Згадавши, як скучила за сином, мати постійно підкладала Юрі в тарілку страви, особливо те печене м’ясо, що привезла. І то такими порціями, наче востаннє в житті їсть. І, як в нього стільки влазить? Не дивно, що таке пузо. А сама, головне, струнка, їсть мало.

  Пізніше, коли чоловіки вийшли на терасу розмовляти про свої справи, а Марина з бабусею пішли до дітей, Яна розмовляла зі свекрухою. Марія запитала:

̶  Яночко, тільки чесно скажи, як наш Стас? Не ображає тебе? Не бійся сказати правду. Я... Зрозумію, бо і сама дещо помічала за ним останнім часом.

̶  Як вам сказати... Якщо чесно, дещо мене непокоїть. Він... Нервовий. Здається, щось його мучить, але розповідати не хоче.

̶  Он, як? — зітхнула мати. — Я теж таке помічала. Не знаю, що думати. Може то від тих стресів? Щось в нього не клеїлося з тою Ірою. А тоді ще покинула перед самим шлюбом, як ти знаєш. Таке все... Маю надію, що тепер заспокоїться. З часом. Потерпи, прошу тебе, дівчино. Стас непоганий, побачиш, — попросила. Яна пообіцяла, що старатиметься виявляти терпіння і помагати, чим зможе. Таке пояснення видавалося їй цілком можливим.

  Потім з Мариною заговорилися про її братів. Та запитала грайливо: