Розділ 10

  Яна була не проти ближче познайомитися з родичами Стаса, але приймати їх у такому занедбаному домі... Ні, це катастрофа! Але, що робити? Коли встигнути навести лад і щось приготувати? Завтра робочий день, ніколи бігати зі шваброю.

̶  Стасе, я... Скажи чесно, коли в цьому домі востаннє хтось нормально прибирав? — запитала, не втримавшись, коли стояли в кухні. Чоловік ніяково зітхнув.

̶  Ну... Десь півтора місяці тому, може два, не пам’ятаю.

̶  Ого... А, чому ти звільнив робітницю?

̶  Та... Психонув... Вона щось марудила, вже не згадаю подробиць. Дістала мене, — втомлено відповів.

̶  Угу... А іншу чому не найняв?

̶  Не мав часу і... Взагалі, не до того мені було, — махнув рукою. Вийшов з кухні, почав щось шукати в кишені своєї куртки в коридорі.

  Яна розсердилася.

̶  Чекай! Куди ти? Ми ж не поговорили. Чому тікаєш? Стасе, як ми можемо приймати гостей, коли в домі такий хаос? А я на роботі, коли мені прибирати такий великий дім, готувати святкову вечерю? — проказала, вийшовши за ним у коридор. Побачила, що чоловік з’їв якусь таблетку і засунув баночку назад у кишеню.

̶  Що з тобою Стасе? Щось болить? Ти можеш нормально поговорити зі мною? — запитала, намагаючись не показувати, як її дратує ситуація. Та це не помогло. Він все одно розсердився. Випалив:

̶  Не можу! Яно, мені не до порядків! Не чіпляйся до мене з цим! Щось вигадаєш, найми сама когось! Гроші дав тобі, вмикай фантазію!

̶  Ну, супер! Ти знущаєшся?! Знову закипаєш, як тільки щось не так? Не можеш нормально, спокійно поговорити?! — ображено вигукнула. Яні стало дуже прикро. Невже не можна сказати те ж саме нормальним тоном? Вона б і без нього знайшла вихід, але ж хотілося разом. Порадитися, як сім’я.

̶  Все, досить! Не діставай! В мене і без того голова розколюється! Все! Я пішов спати! — сердито відповів і пішов до сходів, підніматися нагору. По дорозі розстібає сорочку. Як на зло, Кіцік надумав саме спуститися для чогось додолу. Вліз Стасові під ноги. Той мало не впав.

̶  Та, щоб тебе! Вали звідси, кудлатисько ти смердюче! Чого лазиш під ногами?! Тебе тільки тут бракувало! — пхнув рудого ногою, аж той приземлився на першому поверсі. Занявчав, як різаний і чкурнув кудись подалі.

  Яна аж підскочила від того. Ну, капут... Ще малого розбудить. Добре, хоч Даниїлко не бачив цього. Була б халепа. Хоч була сердита, але не втрималася, хихикнула. Так смішно Кіцік летів. Круте піке і одразу на лапи. Хоч то було невисоко, як для кота, але... Номер вийшов ще той.

  Зрештою Яна залишилася стояти в тому коридорі, як опльована.

̶  Ну, чудово... Поговорили... — видихнула.

  Згадала, як ще недавно Стас перепрошував, подарував машину, запевняв, що буде старатися для сім’ї. Просив шанс, потім так солодко цілував. І, що?

  Прокляття! Та, що ж з ним таке? Чому так різко змінюється? Горечко... А вона вже й знову розкатала губу, думала ввечері продовжать те, що почали в машині. Ага... Ні, це вже несмішно. Зовсім! Розказує золоті гори, а, як до діла...

  Кошмар, що ж робити? Вже лізуть в голову всякі дурниці. Яна ще постояла, в надії, що чоловік повернеться. Та, де там! Тихо. Данік вже спить. Юра, мабуть, теж. Ох...

  Зиркнула на ту курточку Стаса, з кишені якої він брав щось перед тим. Не втрималася, пішла, заглянула. Запхала руку в одну кишеню — якийсь робочий папірець, не цікаво. В іншій знайшла баночку з таблетками. О, що це?

̶  Капут... — прошепотіла вражено. То сильні знеболювальні. Мама такі пила, коли руку зламала. Він хворий? Що таке? Казав голова розколюється. Але ж... Постійно, чи, як? Чому носить ліки з собою?

  Це ще гірше стривожило жінку. Купа запитань, а він не хоче говорити. Як оголений провід. Лиш торкнися, «кусається» струмом. Що робити?

  Вирішила знайти помічників, щоб приготувати все для тієї сімейної вечері, а там видно буде. Може, хтось з його рідних розповість щось про її чоловіка? Це було б корисно.

  Пішла, помилася і лягла спати біля Стаса. Сьогодні він, як на зло, без майки. Побачила в напівтемряві широку, м’язисту спину, накачані руки. Він любить спати на животі. З під ковдри видніє одна нога. Стас просто суперовий... Як з реклами десертів, тільки там були хлопці у фартушках, а на ньому і того нема. Гладенька, світла шкіра аж просить поцілунків. Так і тягнуться руки, щоб погладити цю широку спинку. Відчути, яка тепла. Хоча б ноги запхати до Стаса, погріти.

  Ох... Аж в животі лоскотно. Так і хочеться плюнути на гордість і самій на нього накинутися. Розбудити поцілунками. Цікаво, як би зреагував? Хай, як хоче, але нікуди не дінеться, мусить виконати подружній обов’язок.

   Але... Ні... Ще чого? Це до неї завжди хтось чіплявся, а Яні ніколи не було потреби вмовляти чоловіка на близькість, чи зваблювати. Як тільки вийшла з душа ввечері, або прийшла в спальню переодягатися, Денис одразу накидався, як з голодного краю. За мить вже опинялася на ліжку під чоловіком. Аби встигала дихати. А зі Стасом...

   Гад паршивий. Ну, як так можна? Невже не хоче її? Та не може бути! Одразу ж, ще на весіллі було очевидно, що бажання взаємне. Але... Що з ним таке? Хвороба єдине логічне пояснення, яке не надто сильно вбиває її самооцінку. Але й не тішить... Зовсім!