Розділ 6

  Упс... От тобі й перша шлюбна ніч... В кімнаті вимкнене світло, горить лиш маленький, красивий нічник біля ліжка. Яна важко зітхнула, коли побачила, що, Стас, як був, у брюках, сорочці, шкарпетках, так і лежить на ліжку, поверх ковдри. А головне не просто лежить, а сопе. Невже так міцно спить? Оце так...

  Постояла ще хвильку, не рухаючись, прислухалася. Спить. Що ж... Друга година ночі, стрес, весілля, алкоголь. Нічого дивного, що хлопець втомився. Хоча... Почала прокручувати в голові, так і не пригадала, щоб хоч раз бачила сьогодні, як Стас п’є спиртне, окрім того бокалу шампанського, який за традицією мусіли випити удвох під час церемонії. І то, мабуть, вона випила з нього більше, він пригубив і віддав, казав, що не любить шипучки. Цікаво... Чи то Стас такий стриманий, чи вона неуважна? Невже більше нічого не пив? Судячи з запаху і поведінки, ні.

  Підійшла, сіла на протилежному боці ліжка, дивиться на широкі плечі чоловіка. Він ліг обличчям майже до низу. Може так і краще, що заснув? Коли на те пішло, вони ж майже чужі люди, а вже в одному ліжку. І так занадто, як для жінки, що ніколи не дозволяла собі зайвого. А сьогодні, як здуріла, чомусь пригод захотілося. Мабуть, то все кляті гормони. Давно не була в чоловічих обіймах, от фантазія і розгулялася.

  Лягла під ковдру, згорнулася клубочком. Добре, хоч Стас заснув на одному краю ліжка, а не посередині. Залишилося місце для неї і трохи ковдри. Але... Якось... Прохолодно. Халепа! Як же заснути? Його сопіння не дає забути, що не сама. Зовсім відвикла від такого. Довгенько крутилася, борючись із нав’язливими думками про... Всяку всячину.

  Коли заснула, хтозна, але вранці Яна прокинулася в ліжку сама. Ледве збагнула, де вона. Налякано кинулася до телефону. Чи не приспала на роботу? Ху-у-х... Ні, сьогодні ж неділя. 9 ранку. Ура. Сіла, розглянулася по кімнаті. Одяг, у якому Стас був вчора, лежить на дивані, недалеко мокрий рушник. Очевидно, прийняв душ і перевдягнувся. От молодець. А прибирати хто буде?

  Походила по кімнаті, ванній, зазирнула в гардеробну. Ніде не побачила жодних жіночих речей. Цікаво... Ірка тут не жила? Очевидно, ні. Як же мало вона ще знає про свого чоловіка. Треба це негайно виправити. От, тільки, де ж він?

  За звичкою Яна зробила невеличку зарядку. Одяглася в зручний спортивний костюм, заплела волосся в косу, щоб не заважало, привела себе до ладу і спустилася вниз, на кухню. По дорозі зиркнула у вітальню, там повно букетів, хтось поставив у вази. Краса… Вся кімната перетворилася на розкішну оранжерею з неймовірними ароматами.

  О, хоч хтось. Коли вже чоловік змився кудись, хоч його брат є.

 ̶  Юро, привіт. Я... Не проти, якщо приєднаюся до тебе? — бадьоро заговорила, мимоволі роблячи великі очі.

  Хлопець сидить одночасно на двох стільцях своєю широкою... Гепою. На столі перед ним величезна кружка кави з молоком, ціла таця булочок, пиріжків різних. Баночка з джемом, пляшечка зі згущеним молоком. Він хом’ячить все це за обидві щоки. Ну й сніданочок...

  Яна аж завмерла, ледве стрималася, щоб не сказати щось на зразок: «Кабанчику ти, полегше з булками! Скоро і два стільці мало буде!» Та, хіба профі так говорять? Ні, вона буде терплячою.

  Хлопець трохи налякано сіпнувся, хотів піднятися, але не зміг так одразу. Зачепив пузом стіл, мало не поперекидав усе. Яна підскочила, притримала пляшку зі згущенкою, щоб не розлилася.

̶  Тихо-тихо, сиди, Юро, сиди, — торкнулася його плеча. Жестом показала, щоб не вставав. — Вибач, що заважаю. Я теж щось перехоплю, якщо можна. Гаразд?

̶  Угу, давай, — промукав з запханим ротом. Показав, щоб сідала біля нього. — Тут і тобі вистачить, — щедро вказав на тацю з випічкою. Яна посміхнулася. Хотілося сказати, що сумнівається в цьому. Судячи з його апетиту... Але, натомість подякувала.

  Почала заглядати по великій кухні, де тут попити води і зробити кави. Юра дещо підказав, інакше б, мабуть довго шукала в цьому балагані каву і все решта. Цим хлопцям явно не вистачає мами, ну, або хоч когось, хто б про них дбав. По всьому домі можна ноги поламати. Як кинули, так і лежить усе. Ех... Роботи непочатий край. Мимоволі задумалася, що ж робити, прибирати самій, чи швидше когось найняти. Часу мало, все розписано, а дім великий. Але жити так явно не можна. Як забрати сина в такий розкейдиш? До речі, про сина, треба після сніданку одразу подзвонити до мами, як вони там з Даниїлком.

  Але зараз Яну найбільше цікавило, де її чоловік і ще багато чого про нього. Спробувала розговорити Юру.

̶  А, де Стас, не знаєш часом? — спокійно запитала. Хлопець дожував, запив кавою. Каже:

̶  Не знаю. Він мені нічого майже не розповідає, що робить. Кудись поїхав зранку, — угу... Клас...

   Так і думала, що брати не надто дружать. Вони, як різні планети, майже нічим не схожі. Хіба, що трошки рисами обличчя і зростом. Юрій майже такий високий, як Стас. Тільки молодший брат стрункий, спортивний, а старший... Ех...   Важкий випадок. Яні аж руки засвербіли попрацювати над новим родичем. Та, чи захоче? Побачимо.

̶  Юро, а ви давно тут удвох? Іра не жила зі Стасом? — запитала, зробивши ковточок запашної кави.

̶  Стас купив цю хату кілька років тому. А я переїхав сюди вже... Не пам’ятаю, десь більше, як рік тому. Але він нікого сюди не приводив. Принаймні, я не бачив. Стас не дуже любить гостей. І, взагалі, мало буває дома. Часто їздить закордон по роботі, або тут, в офісі.