Розділ 4

 Коли дівчата зайшли у кабінет, наречений різко встав з дивану, трохи розгублено, але радісно посміхнувся. Батьки теж радо привіталися з Яною. Валерій Петрович заговорив першим:

̶  Яно, то ти згідна? Вийдеш зараз за Стаса? — Марина хихикнула. Це так дивно звучить. Але, коли всі почули від Синиці рішуче «так», гордо підняла голову і підморгнула братові. Мовляв, дивися, яка я молодець, сказала, вмовлю і зробила.

̶  Тоді, не гаймо часу. Я дзвоню до юриста, хай швиденько підготує нові папери і в РАЦС треба повідомити, щоб вас розписали.

̶  Гаразд, а... Які папери? — запитала Яна.

̶  Ну... Угода, — батько почав щось ще казати, але Стас перервав його і промовив:

̶  Дорогенькі, в мене прохання, залиште нас з Яною сам-на-сам. Я їй все поясню. А ви готуйте всі формальності. Скажіть тій дівчині, розпорядниці, на яку годину почнеться церемонія. Думаю, — оглянув нову наречену з ніг до голови, задоволено всміхнувся.

̶  Ми скоро будемо готові. Так, Яно? Тобі можна і не перевдягатися, і так королева, — показав жестом на її елегантну кремову сукню. Намагається застебнути тремтячими пальцями свою сорочку. Всі переглянулися, батьки зраділи і побігли все організовувати. А Марина підійшла до подруги, хитро підморгнула і прошепотіла на вушко:

̶  Я ж тобі казала, він запав на тебе. Все буде люкс. Так тримати, — і побігла з кабінету, поплескавши брата по плечу. Щось ще йому сказала тихо, так, що Яна не почула.

  Новоспечені наречені трохи розгубилися, залишившись наодинці. Стас підійшов до невеликого дзеркала, що на дверях шафи з алкоголем і взявся застібати сорочку, поправити краватку і волосся. Та, чомусь у нього так тремтять руки, що ґудзики ніяк не піддаються.

̶  Давай поможу, — лагідно проказала Яна, підійшовши до хлопця. Він ніяково дозволив. Тоненькі дівочі пальчики з акуратним манікюром почали вправно застібати красиві, дрібненькі ґудзички, дивлячись в очі майбутньому чоловікові.

̶  То... Що ти мав мені пояснити? Яка ще угода?

̶  А... Та... Нічого такого. Звичайна шлюбна угода. Зараз принесуть, почитаєш. Але... Якщо тобі щось не сподобається... Можемо подумати, як змінити.

̶  Гаразд. Стасе... Хочу, щоб ти знав, я... Погодилася, бо хочу справжню сім’ю. А, ти? Скажи чесно. Якщо для тебе це тільки формальність, щоб не зірвалося весілля і батьки відчепилися, то... Краще пошукай когось іншого. Я не хочу грати в такі ігри, — чоловік поглянув якось так, з вдячністю, мило. Ледь посміхнувся.

̶  Яно, дякую, що погодилася. Я теж хочу сім’ю. Якщо чесно, вже й сам не знаю, чи добре те, що ми затіяли. Побачимо. Але... Я обіцяю, зроблю все, що зможу, аби тобі було добре зі мною. Принаймні, постараюся. Маю надію, все, що сестра розповідала про тебе, правда.

̶  І я теж, — хихикнула, поправляючи його краватку. — Марина ще та сваха. Все-таки, пообіцяй мені дещо.

̶  Що? — зацікавлено розглядає дівчину.

̶  Що не зрадиш і не будеш принижувати мене, чи Даніка. Знай, що такого я не пробачу. Просто залишишся сам.

̶  Обіцяю. Хочеш, можемо і в угоді про це написати, — несподівано сказав. Так спокійно і впевнено, що дівчина теж почала заспокоюватися.

̶  Добре. Ну, все, готово, — розправила його сорочку, погладивши долонями по грудях. Мило посміхнулася. Хлопець, наче ненароком, затримав її руки своїми. Дивиться в очі. З теплотою, трохи ніяково, але дуже мило.

̶  Що? — Яна почервоніла, як пацанка. Але не забирає рук. Так приємно, коли він гріє.

̶  Ти найгарніша жінка, яку я знаю, Яно, — несподівано проказав Стас. Тихо, але чітко, впевнено. Погладив її долоньки, взяв, тримає в своїх. Дівчина завмерла, серце пришвидшилося. Нічого собі… А, як же Ірина? Вже забув?

̶  Дякую. Ти теж дуже гарний, — розгублено посміхнулася. Стривожене обличчя Станіслава прикрасила широка посмішка. Саме така, як запам’яталася Яні ще з минулого року. Яка ж класна... Щира, спокуслива. Він кардинально змінюється, коли тонкі вуста посміхаються. Зі строгого і неприступного перетворюється на милого і спокусливого. Захотілося, щоб поцілував. О, й справді, сьогодні ж їх весілля, має поцілувати наречену, чи не так? Про те, що далі навіть не встигла почати думати, як слід. Все так швидко!

  Від думки про поцілунки з цим хлопцем Яні стало так тепло, аж залоскотало в животі. Сьогодні вона буде вже не сама. Ох... Супер! Мабуть...

̶  Стасе! Що я чую?! — постукав і, не чекаючи запрошення, одразу зайшов до кабінету кремезний, симпатичний молодик середнього зросту. В елегантному костюмі, білосніжній сорочці, з краваткою. На його обличчі, трохи зарослому щетиною, вигравала така загадкова усмішка, такий азарт, наче щойно відкрив найважливішу таємницю світу.

̶  Заходь, Мироне, — спокійно проказав наречений, роблячи крок від Яни. Трохи почервонів, помітивши, як друг розглядає його нову обраницю.

̶  Ну, ти даєш! Я мало не впав, коли Маринка розказала, як у вас тут все змінилося за ту годинку, доки я відволікся з мужиками. А ти часу не гаєш! Швидко знайшов заміну. Та ще й яку... — прицмокнув кілька разів язиком, розглядаючи нову наречену, яка теж почервоніла, як маків цвіт. Дивиться на нього. — Ірка вдавиться, як дізнається, що ти зробив! — захихотів хлопець.

̶  То її проблеми. Все, Мироне, немає часу, за діло. Обручки в тебе? Що там ще? — молодий так-сяк намагається налаштуватися на серйозний лад. Та його дружба явно не розділяє такого бажання. Знову з грайливою усмішкою почав жартувати:

̶  Стасе, ах ти ж зараза! Забрав найгарнішу дівчину! І з ким тепер мені танцювати?! З тим обсмиканим сухоребриком, якого мені підсунули за дружку? Може, хоч познайомиш зі своєю красунею, коли вже така справа?

  Станіслав жартівливо-погрозливо проказав:

̶  Познайомлю. Але тільки для того, щоб ти добре затямив, кого не чіпати. Чув? — вказав рукою на свою наречену, — Оце Яна, моя наречена, — зиркнув на дівчину, показав їй на гостя, — Яно, це Мирон, мій колега і друг. Ну і... Дружба на весіллі, як ти помітила, — вказав на бутоньєрку, приколену на піджаку хлопця.