Розділ 3

  Врешті настала затяжна пауза. Батьки з сестрою пильно дивляться на Стаса. Один Бог знає, що коїться зараз у голові цього молодого чоловіка. Здається, що загострені риси обличчя стали ще чіткішими від напруги. Хлопець, сидячи на дивані, подумав ще кілька хвилин, а тоді підняв очі до сестри. Чітко, рішуче вимовив:

̶  Іди. Якщо ця жінка погодиться на твою шалену вигадку, я з нею оженюся, — важко видихнув, щось буркнув собі під ніс. — Дожився... — знову буркнув якесь нескромне слівце, — Готовий женитися на першій ліпшій. Ну-й-ну... — всі оживилися, зраділи. Марина защебетала:

̶  Молодець! І не говори так. Яна не перша ліпша, а найліпша жінка, яку тільки можна мати. Повір мені. Ще подякуєш.

̶  Ага. Побачимо... — невесело прицмокнув молодий. Батько махнув рукою, виганяючи доньку з кабінету.

̶  Ти ще тут? Ану, миттю до тої Яни! І кажи їй, що хочеш, але мусиш переконати, коли вже затіяла цю аферу. Щоб мене качка копнула! Ну, не повертається мені язик відміняти весілля! Давай! Відгуляємо, а там видно буде. Ану ж і вийде з нашого Стаса нормальний сім’янин.

̶  Вийде! Чом би й ні? Я побігла, — під схвильовані зітхання матері і нервові походжання брата Марина покинула кабінет.

  Знайти подругу виявилося неважко. Гостей у домі значно поменшало, бо всі, хто від нареченої порозходилися. Яна сиділа у вітальні, весело бавилася з дітьми у щось схоже на тосі-тосі. Звісно, піддавалася, щоб малі не засмучувалися. Юлечка з Даніком регочуть, намагаються спритно вдарити по долоні одне одного, або мами. На м’якому кріслі неподалік сидить чоловік Марини, Іван. Симпатичний рудоволосий молодик весело спостерігає за грою дітвори з Яною, про щось розмовляє з ними.

̶  Яно, є справа на мільйон! Або трохи менше, — заявила жінка, прикидаючи в розумі, скільки ж може мати грошей її брат. Хто його знає? Та немало, це без сумніву. — Вань, приглянь за дітьми, ми відійдемо. Гаразд? — чоловік кивнув, Яна піднялася з дивану.

̶  Добре. А, що відбувається? Може розповіси нарешті? Чому дехто сердито порозходилися? — запитав чоловік.

̶  Все розкажу, але трошки пізніше, — відповіла Марина і швидко повела Яну у свою кімнату, що на другому поверсі. Переконалася, що ніхто не почує. Посідали на софу.

̶  Що сталося? Ти якась дивна і, взагалі... Щось не так? Я бачила, як молода кудись поїхала. І деякі гості. Посварилися? — з підозрою поцікавилася Яна.

̶  Ох... — важко зітхнула сестра нареченого, не знаючи з чого починати. — Як тобі сказати? Сталося. Ірка посварилася зі Стасом і відмовилася від нього. Чи він від неї, я без поняття. Не колеться, партизан.

̶  Ого! Халепа... — Яна вражено підняла брови, скривилася.

̶  Так. Але... Може й ні. Слухай, Янусік, я тут подумала... Стасик наш хороша людина. Я впевнена, що не заслуговує на таке ставлення з боку обраниці. Не знаю, що там сталося, але... Ми, от, що вирішили — він ожениться з тобою, якщо погодишся.

̶  Що?! — жінка ще більше шокована. Здушила в собі регіт, що мало не вирвався з грудей. Оце жарти!

̶  Так. Янусь, я ж не могла про тебе забути, коли таке коїться. Ти саменька, без чоловічого тепла. Виходь за Стаса. Він тебе не образить. Пам’ятаєш, як тоді нас виручив? Він щедрий, турботливий, розумний. До того ж зовсім не бідний. Будеш, як в Бога за пазухою.

̶  Марино... — жінка не вірить. — Жартуєш?

̶  Ні. Все серйозно. Треба вирішувати просто зараз, часу немає. Що скажеш? — ніяково, з надією заглядає в очі.

̶  Марин, ти... Коли ти запрошувала на весілля, казала: «Приходь, просто розважимося, буде весело.» А зараз... Хочеш, щоб я вийшла звідси вже не Синицею, а Гусарською? І твій брат згідний? Батьки? Це ж...

̶  Всі згідні. Вони трохи в шоковому стані, але... Не думаю, що потім шкодуватимуть. Батьки бояться, що бабуся не витримає, коли дізнається, що Стаса покинула наречена. Я тобі розповідала, вона і так дуже хвора. А, ще, думаю, вони переживають, що він ніколи не ожениться, якщо не сьогодні. Знаєш, як буває...

̶  Стас теж погодився? Він же мене не знає, раз всього бачив, ну і сьогодні ще раз, — схвильовано запитала Яна. Подруга лукаво хихикнула.

̶  А хіба таку красуню, як ти, з першого разу не видно? Думаю, він на тебе запав. Бачила б ти, як дивився... Та й... Що тут дивного? Ти найспокусливіша дівчина, яку можна побачити. Спортсменка, красунька, до того ж хороша і порядна. То, чого йому ще?

̶  Марино... — ніяково засміялася подруга. — Це він так сказав, чи ти підлещуєшся?

̶  Ві-і-н... Погодився. А Стас дуже перебірливий в дівчатах, повір. Ірка за ним не один місяць бігала, доки перевів зі співробітниці в статус своєї дівчини. Якщо не проти одружитися, значить він в захваті від тебе. Як мінімум.

̶  Та, ну... Марино, я... — молода жінка хмикнула, опустила погляд додолу. Крутнула головою. — Це нісенітниця якась. Чесно, — уважно глянула на подругу. — Чи... Ти пропонуєш мені просто замінити наречену сьогодні, щоб не зірвалося весілля? Фіктивний шлюб?

̶  Ні, справжній. Янусь... Прошу тебе... Я ж знаю, як тобі важко. Не можна, щоб така дівчина, як ти, була самотньою. Погоджуйся, ну, що ти втрачаєш?

̶ Що я втрачаю? — Яна видихнула, крутнула головою. — Багато! Я втрачу свободу, спокій. Щастя, зрештою! Якщо між нами не з’являться справжні почуття, як ми будемо жити? Як друзі, чи вороги? А бути двічі розлученою, знаєш... Не дуже цікаво. Це... Рулетка якась, — зітхнула.